Садиби буковинців 19 сторіччя, будиночки під очеретяним дахом та унікальні вітряки. Про життя пращурів розповідає Чернівецький музей народної архітектури та побуту.
Тут можна побачити ,як жили і господарювали селяни , яким користувались посудом, та де утримували худобу. Науковці музею переконують: сучасним українцям є чому повчитись у предків.
Читати ще: Унікальні експонати передав Михайло Покиданець Краєзнавчому музею
Двоповерхові велетні - буковинські вітряки зустрічають відвідувачів Чернівецького музею народної архітектури та побуту.
Валентина Бордіян, завідуюча відділом Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту: Це геніальна інженерна споруда нашого народу. А унікальні вони тому, що їх вже немає. Залишились три в селі Оселівка, є один у селі Ширівці. І десь півроку тому згорів один поблизу Недобоївців. І дуже шкода, бо наші діти їх у природному середовищі вже не побачать. Вітряки наші називаються стовповими, тобто вони тримаються на дубовому стовпі, який вкопаний у землю, також їх можна повертати. Навіть одна люди може повернути у напрямку вітру.
До таких вітряків селяни у 30-х роках минулого століття зносили змолоти різне зерно. Механізм млинів працює і досі.
Валентина Бордіян, завідуюча відділом Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту: Дме вітер – крутяться крила, починає крутитись це зубчасте колесо. Крутиться вал і передає рух на веретено. І починає крутитись верхнє жорно, їх було два, але нижнє лежало нерухомо , а верхнє крутилось і за рахунок цього мололось зерно.
Науковець музею дивується: усе в механізмі цього млина продумане до найменших деталей.
Валентина Бордіян, завідуюча відділом Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту: Якість помелу могла бути різною – крупніші, дрібніші, це регулювалось відстанню між каменями. Про жорна самі можна довго розповідати, камінь – це ракушняк, але він теж мав рівчачки, щоб коли перетиралось зерно ,воно не перетиралось на порох.
А це - хатинка родини середнього статку, зведена 1890 року . За звичаєм, юрмилась уся родина біля печі, в одній кімнаті, яку називали «хатчина».
Валентина Бордіян, завідуюча відділом Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту: Дуже багато могло жити в такій хаті людей, багато було дітей. Спали, хто де впав. Навіть могли солому на підлогу стелити і лягти.
А от «велику хату» буковинці берегли лише для гостей. Тут - і розписні скрині, святковий одяг на жердині та усілякі трави домашньої аптеки на сволоках.
Валентина Бордіян, завідуюча відділом Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту:Подивіться, які гарні налавники, гарні заголавники… Навіть у такому простому житлі людина прагнула усе зробити гарним. Особливо, житло. Бо це ,фактично – та часточка організованого простору, в якому вона існує.
Загалом , в чернівецькому музеї просто неба представлені чотири садиби буковинців із житловими будинками, оригінальними предметами побуту та господарськими спорудами. Не менш унікальним було те, як до Чернівців довозились експонати.
Віталій Савчук, науковий співробітник музею архітектури та побуту: Протягом 9 років бригади наших науковців роз’їжджали селами Буковини, знаходили взірці народного зодчества другої половини 18-першої половини 20 сторіччя . На місці разом із бригадами тодішніх колгоспів розбирали, нумерували, перевозили та збирали.
Науковців музею надихає мудрий побут пращурів. Вони кажуть: сучасникам варто повчитись у предків, як господарювати, зводити споруди та економити ресурси. На території музею теж знаходиться реконструйована науковцями напівземлянка , тут хочуть повністю відтворити побут давніх буковинців, а також – гуцульської Буковини. Крім того, Чернівецький музей просто неба є популярною локацією для різних етнографічних фестивалів.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
