«Кицюню, ми взяли Інститутську. Я не можу зараз говорити…» - це остання розмова чернівчанина Олександра Щербанюка з дружиною. Через 30 хвилин він загинув від кулі снайпера.
У той день поруч з Олександром була чернівчанка Лідія Гаїна.
- Він усю ніч провів у дорозі. Був втомлений, проте не відступав. Сказав, що іде на передову, хоча ми дуже просили трохи перепочити, - розповідає жінка. – Узяв металевий щит і пішов з усіма вперед. «Беркут» та міліція вже відступали. Раптом хлопці побачили, що Саша впав. Снайпер вцілив йому у живіт. Від болю він виронив щит. І тут же пролунав другий постріл – прямісінько в серце. Коли до тіла підбіг священик чернівецької греко-католицької церкви отець Василь, почув, як без перестану в кишені Олександра дзвонить телефон. На екрані висвітилося «Кицюня». Він підняв слухавку. «Де мій Саша? Дайте йому трубку!» - благала дружина. Отець Василь відповів: «Саша загинув… Він – Герой України».
Читайте ще: У Чернівцях розпочався молебень за Героїв Небесної Сотні
Знайомі та друзі загиблого розповідають, що Олександр Щербанюк був неймовірно щирою та порядною людиною. На життя заробляв ремонтом квартир. Умів усе: і шпалери поклеїти, і плитку покласти, і сантехніку відремонтувати. Жив із дружиною та двома дітьми у двокімнатній хатинці.
- Сашко з Наталкою завжди жили дуже скромно і любили одне одного. Я ніколи не чув, щоб Олександр називав дружину по імені, тільки – «Кицюня». Познайомилися на Далекому Сході, Саша там проходив строкову службу. Закохалися й одружилися. Наталя – росіянка, але більшу частину життя прожила в Чернівцях. Тому вона підтримувала чоловіка у його поїздках на Майдан (а він був там тричі!), дуже вболівала за Україну, - розповідає Андрій, друг та колега загиблого.
Друзі розповідають, що Олександр Щербанюк був затятим мандрівником. Обожнював подорожі в Карпати, ночівлю у наметах та пісні під гітару. Власне, саме він і організовував кожен такий похід.
Вам буде цікаво: Треті роковини розстрілів на Майдані: Це було тут
- Ми товаришували з 12 років. Поки ми лише думали про похід, Сашко вже чітко сплановував та організовував його. Одного разу взагалі сам пішов у Карпати шукати гарне місце. Ми вже ледь у розшук його не подали. Аж раптом повернувся і каже: «Усе, хлопці, я знайшов неймовірне місце! Там є фосфорний пень – залишок від старого дерева, яке світиться вночі. Досі не можу забути ту поїздку – місце і справді було неймовірне! – розповідає Геннадій Неландіте, друг дитинства. – Саша завжди був доброю і порядною людиною. А його патріотизм ішов з глибини серця. Він приїжджав з Майдану, заробляв гроші, аби сім` мала, за що жити, і знову їхав на передову. Казав: «Я не можу залишатися вдома, коли треба боронити країну!».
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
