Живий ланцюг єдності: свідчення учасників подій у Києві, Львові та Чернівцях

30 років тому у неділю, 21 січня, мільйони українців взялися за руки та утворили "живий ланцюг", який з'єднав Івано-Франківськ, Львів і Київ. Символічна акція єднання відбулася у переддень 71-річчя Злуки двох українських республік: Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 

Акцію єднання України організовував Український Народний Рух, члени якого збиралися на наради у Рівному. На одній із таких нарад, у січні 1990 року, побував буковинець Іван Гнідий. 

"Наприкінці 1989 року Олександр Старик від Руху запропонували поїхати у Рівне щодо "ланцюга". Сама поїздка відбулася вже 1 січня 1990 року. Я відправився до Рівного, там відбулася зустріч представників Руху з усіх областей, були організатори всеукраїнського "ланцюга". Після наради ми роз’їхалися по домівках і почали збирати людей для поїздки на "живий ланцюг". З Чернівців нас їхало близько 40 людей, більшість з них тоді жили на Гравітоні. Ми їхали потягом до Києва, там нам показали місце, де ми мали стояти. Це був бульвар Шевченка, саме в центрі Києва. Відчуття неповторні. Ейфорія! Піднесення українського духу! Прапори: синьо-жовті, червоно-чорні, самі розумієте, який настрій у людей", - пригадує Іван Гнідий. 

Після "живого ланцюга" відбувся мітинг на Софіївській площі. 

"Там є фото, де ми йдемо по бульвару, але ми ще ходили до пам'ятника Шевченку, біля університету, а потім піднялися до Софіївської площі на мітинг. Ми заночували у Києві. Наступного дня ми вийшли на Хрещатик з синьо-жовтими прапорами. Тут відношення були такі дивні. Підійшли міліціонери, розмовляли російською, мовляв, вчора було ваше свято, то вчора можна було, а сьогодні - ні. Тобто, щоб ми познімали синьо-жовті прапори. Ми, звісно що, не зняли і пройшлися там по Хрещатику, по тротуарах, по пішохідних доріжках, але десь годину ми ходили з прапорами.

Потім ми поїхали на Байкове кладовище, щоб відвідати там Грушевського, відбулося якраз перепоховання Стуса, Тихого і Литвина, там ми побували і побували на могилі земляка нашого - Івана Миколайчука.

Ми тільки на Байкове кладовище зайшли, під’їхали дві Волги, постійно за нами стежили. Кияни на той час якось не були готові до тих подій, бо більшість учасників ланцюга - приїхали. А кияни не були готові. Ми ще відвідали Українську Гельсінську Спілку, нам дали завдання взяти літературу, то ми забирали її у Чернівці", - розповів про події 1990 року у Києві Іван Гнідий. 

У той самий час у Львові не боялися висловлюватись за українську незалежність, пригадує Юрій Падурару, студент Львівського медичного інституту 1986-1992 років. 

"В той день, 21 січня 1990 року, я, будучи студентом 4-го курсу, брав участь у "живому ланцюгу" єднання українських земель, українських територій. Гордий тим, що був свідком такої важливої події, яка підтвердила єдність українців.

Ми були молоді активні, брали участь у  всіх подіях, які відбувалися тоді у Львові, починаючи від акцій протесту, зборів, на яких люди висловлювали своє бажання бути соборними незалежними, жити у вільній і незалежній Україні. Тоді було дуже цікаво і дуже було велике сподівання жити в незалежній Україні. Люди не боялися. Незалежно від національності, тоді в нас на курсі були студенти різних національностей, але ми рахували, що Україна – це наша Батьківщина", - каже Юрій Падурару. 

"Живий ланцюг" у Львові 1990 рік, ФБ: Юрій Падурару

У січні 1990 року Чернівці опинилися поза великою лінією "живого ланцюга", пригадує Володимир Старик, голова ГО «Товариство «Український Народний Дім у Чернівцях»

"Була тепла зима 1990 року, а я був тоді співголовою Руху і вирішив організувати такий символічний ланцюг, який об’єднав лівий і правий берег Прута. По Головній вулиці стояли люди з прапорами. Я особисто організовував акцію біля Руського цвинтаря. Там теж був такий символічний ланцюг. Вперше, після багатьох десятків років ми вшанували могили українських діячів 1918 року, членів Української Національної Ради. На кожну могилу був поставлений вінок, свічка, приходила громада з прапором і священиком. Уже перед самим цвинтарем був масовий мітинг, а потім українська громада прийшла вулицею до греко-католицької церкви, яка тоді була ще закрита, але перед нею був відправлений великий молебень.

Що мені запам’яталося, то це реакція влади на цю акцію. Вона була визнана незаконною і організаторів планували закрити на 20 діб в тюрму, мене в тому числі, але на той час почалася кампанія виборів депутатів місцевих рад. Я був зареєстрований, як кандидат до міської ради Чернівецької і комісія міської ради розглядала питання, чи дати згоду на мій арешт чи ні. Одного голосу не вистачило. 

Комуністична влада була вже в агонії, тобто вони ще намагалися щось робити, але в них це вже не виходило. Вони були якісь мляві і не дуже активні", - каже Володимир Старик. 

Читайте також: Розгорнули 25-метровий прапор та заспівали гімн: День Соборності у чернівецькій школі

За його словами, акцію у Чернівцях 21 січня 1990 року активно підтримала українська громада, яка і взяла у ній безпосередню участь. 

"Решта дивилися, трохи вагалися. Ну ви знаєте, що Чернівці були таким російськомовним містом, де було багато ветеранів КДБ і військових. Але результатом акції єднання було те, що тоді люди, які не вважали себе українцями, почали якщо не поважати, то миритися, чи боятися і потрібно було тих людей привчати до думки, що Радянський Союз розпадається, а вони були радянські люди і їм було важко це уявити.

А підтримку надавали кілька тисяч людей у Чернівцях. Рухівців було на той час формально півтори тисячі, були інші організації. Насправді нас було мало, але ця активна меншість зуміла потім, через рік і вибрати свого голову міської ради, і провести українізацію освіти, і вулиць, і всього іншого, при тому, що ми були, як депутати, в меншості у міській раді, з 120 депутатів, 25 були рухівці. Але ми пробивали рішення, які були корисні, це було свідченням того, як організовані і згуртовані люди , навіть будучи в меншості, можуть зробити багато, бо пасивна більшість вона не хотіла нічого робити, боялася", - розповів Володимир Старик. 

Буковинці на "живому ланцюгу" у Києві, 21 січня 1990 рік

Фото: Іван Гнідий