Чернівчанка - особиста помічниця Нобелівської лауреатки Ольги Токарчук

Ірина Вікирчак – менеджерка культури, організаторка літературних фестивалів, модераторка, перекладачка, поетка, навіть чиновницею встигла попрацювати.

По завершенню навчання в Чернівецькому національному університеті юна Ірина взялася творити культуру своїми руками, а не споглядати, як хтось інший її творить. Вона стала першою директоркою Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, який вела та розвивала наступні чотири роки. Опісля провела літературний фестиваль Intermezzo у Вінниці, долучалася до різноманітних культурних та мистецьких подій, була стипендіаткою іноземних культурних фундацій, керівницею Національного бюро програми Європейського Союзу «Креативна Європа» при Міністерстві культури, та й взагалі промандрувала з культурними ідеями півсвіту.

У серпні Ірина завершила співпрацю із Львівською міською радою, де працювала на посаді заступника директора Департаменту розвитку. 10 жовтня стало відомо, що польська письменниця Ольга Токарчук, з якою Ірина знайома віддавна, отримала Нобелівську премію з літератури за 2018 рік. Ольга навіть не шукала людину, котра б допомогла їй справлятися із напливом справ та обов’язків, а саме - Ірині запропонувала цю роботу.

І вже четвертий місяць Ірина Вікирчак працює в шаленому ритмі Нобелівської лауреатки.

- Зустрітись з тобою було нелегко. Ти дуже зайнята. От що тебе тримає в зайнятості?

- Чому я зайнята? Почну з того, що до Вроцлава мене запросила працювати Ольга Токарчук менеджеркою Нобелівської лауреатки. А також запросив директор Вроцлавського дому літератури, з яким вона співпрацює, і в якому я віднедавна офіційно працевлаштована. Моя посада називається «Координатор співпраці між Вроцлавським домом літератури і Фундацією Ольги Токарчук». Однак більшість мого часу займає модерування справ Нобелівської лауреатки. Зараз такий період, коли є чимало різних пластів роботи для мене. І я розумію, що це найбільш відповідальний та найінтенсивніший період. Ось тому я на адреналіні постійно. Й зранку до вечора присвятила себе цій роботі.

-Ти особиста менеджерка Ольги Токарчук. Це наче її особиста помічниця, так?

-Так. При Віcлаві Шимборській, попередній Нобелівській лауреатці, ця посада називалася «секретар Нобелістки». Вона отримала премію в 1996-му році. Її секретарем тоді став Міхал Русінек, який і створив довкола неї постать поважного Секретаря Нобелівської лауреатки. Зараз він очолює Фундацію Слави Шимборської у Кракові та є письменником. Ольга буває, що також мене називає «секретарка», хоча офіційно я підписуюся асистенткою або менеджеркою.

- А скажи, чому ти вибрала Польщу? Чому саме цю країну? Чи це вона тебе вибрала?

- Вроцлав – моє третє місто в Польщі, де я живу, попередньо жила у Варшаві, Кракові, і це кільканадцяте місто у світі, де я жила. Тому я така собі «ваґабонда», людина світу. У цій конкретній ситуації, в якій я зараз є, місто чи країна не грають ролі. Найважливіше, це люди, з якими працюю і які видали мені величезний кредит довіри. Насправді Вроцлав дуже пишається тим, що воно є містом Нобелівської лауреатки з літератури. І коли я сюди приїхала, дорогою з аеропорту до Дому літератури на кожній зупинці були величезні портрети Ольги Токарчук. На площі Ринок стояли стенди з її цитатами. А коли ми йдемо з нею вулицями, то її впізнають всюди. А ще водночас із моїм приїздом Вроцлав отримав офіційний статус міста літератури ЮНЕСКО. Що також є дуже почесним статусом. Та й Вроцлавський Дім літератури є міською інституцією дуже потужною, знаною в світі.

- То видно на вулицях. Ми звернули увагу, що тут багато людей якщо не читають на лавицях, зупинках, трамваях, то просто ходять з книгами в сумках чи в руках. А чим ти «купила» Ольгу Токарчук, що саме тебе вона вибрала бути асистенткою?

- Я нікого не купувала (сміється). Кажуть, що удача – це коли можливість зустрічається з твоєю готовністю. Я 10 років працювала у сфері менеджменту культури, зокрема, літератури, на міжнародному рівні. І я теж належу до літературного середовища в Польщі, до середовища, яке творить літературні фестивалі в Польщі, співпрацюю з ними і приятелюю вже багато років. З того, що знаю, Ользі Токарчук залежало на тому, щоб її асистентом була «кобєта», жінка. В мене й не було конкурентів. Ольга мене цільово запросила і через три дні після нашої розмови я вже була у Вроцлаві.

- Тобто вона хотіла саме тебе взяти собі в помічники? Але й ти була готова лишити все, чим займалася?

- Просто так співпало, що в мене була така можливість, я не мала якихось зобов’язань, яких не могла залишити. І я секунди не сумнівалася, я знала, що це моя дорога далі. Перед тим я перебирала різні варіанти, бо в серпні закінчився контракт у Львівській міській раді. Та все ж зрозуміла, що в кожного з нас є ліміти і в мене теж. Хоча попередньо думала, що можу займатися будь-чим зі сфери моїх компетенцій. Насправді не всім і не зі всіма можу. А світоглядно і ціннісно Ольга Токарчук мені дуже близька. Як тільки я прилетіла з України, доїхала до Дому літератури, зайшла, сіла за стіл, вийняла ноутбук і ми почали працювати. Того дня ми працювали до першої ночі. І від того першого моменту в мене інтенсивна робота триває.

Про літературні фестивалі ти згадувала. Чи плануєш в цьому напрямі розвивати ще якісь фестивалі, взятися повністю до модерування, маючи досвід чернівецьких Меридіанів?

Meridian Czernowitz був лише однією сходинкою за 10 моїх років у культурі. Насправді в Ольги Токарчук є свій фестиваль тут, в Нижній Сілезії, в гірській місцевості Новій Руді і називається він «Ґури літератури» (Góry literatury). Минулого року я там була, це місцевість, де відбуваються події з фільму Аґнєшки Голанд “Pokot”, знятого за книжкою Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Я вже долучилася до роботи над наступним фестивалем. Ми навіть нову концепцію вигадали – з українською складовою. Якщо вдасться отримати грант, то в наступному році… щось цікаве буде. Побачимо.

Як сприймають український дух в Польщі? І чи сприймають його взагалі?

Почну з того, що мене смішить ця наша українська наївність – шукати в усьому, що не наше, українське коріння. Насправді потрібно цю наївність подолати. До прикладу, якось Ольга згадувала у медіа, що в неї була родина на території України. А чимало людей вирішили, що вона українка, та й наче б то ім’я її українське. Але сестру її звати Тетяною. Нічого не нагадує? Ольга, Тетяна. Їх батьки-поляки назвали іменами героїнь поеми «Євгєній Онєгін». Тобто героїнь з російської літератури. Насправді ж я, та й Ольга теж, належимо до тих людей, які не ділять інших людей на категорії. І Вроцлав дуже відкрите місто, тут проживають 100 тисяч українців. І при президенті міста, тобто мерові, є навіть така посада, як радник з питань українців. Зараз це Ольга Хребор, дуже близька по духу мені жінка.

Тобто немає упередженого ставлення до українців чи навпаки, так?

Та ні. Доречі, мене здивувало по первах, що на Uber тут переважно їздять наші хлопці, тобто десь 90% українців. Але я не працюю тільки з українцями, я працюю з людьми, професіоналами. І якогось такого поділу немає.

Де легше культуру творити: в Польщі чи в Україні?

Конструктивно творити й будувати нові цінності всюди непросто, це завжди вимагає праці. В українському середовищі панує культура знецінення – зусиль, компетенцій, того, хто вміє краще за тебе щось робити. Робота ніби то цінується, якщо ти вбиваєшся на ній, не спиш, тотально присвячуєш себе чомусь. Але це нездоровий підхід. Звичайно, більше ти можеш створити там, де є здорова атмосфера, де людина є найбільшою цінністю і де є повага.

Чи можеш сказати, що Чернівцям бракує, аби свою культуру підняти?

Та в Чернівцях все є, щоб вийти на якийсь рівень. Окрім ставлення до своєї роботи. Я дивувалася, коли спостерігала за роботою працівників комунальних служб. Знову ж таки, повага до роботи як такої.

А відповідальності до роботи? У нас чимало людей просто безвідповідально відносяться до своїх обов’язків.

У цьому й корінь проблеми, на жаль.

10 грудня у шведському Стокгольмі відбулася офіційна церемонія вручення Нобелівської премії. Церемонія, на яку потрапляють лише обрані люди зі всього світу. Свою заслужену премію за 2018 рік  отримала й польська письменниця Ольга Токарчук. Разом з нею до Швеції поїхала й помічниця ноблістки Ірина Вікирчак. Вона стала першою українкою, яка побувала на церемонії вручення Нобелівської премії.

Автор: Максим КОЗМЕНКО