Міжнародний день кіно - історія свята

Побачене справило на людей величезне враження – вони зіскакували з місць і в цілковитій паніці намагалися залишити приміщення, гадаючи, що ось-ось потраплять під потяг, що стрімко наближався. Ніхто з присутніх навіть уявити не міг, що через якихось 100 років кіно – наймолодше з усіх відомих мистецтв, стане наймасовішим і найпопулярнішим; величезні кінотеатри відкриються по всьому світу, а доходи від прокату фільмів сягнуть «космічних» цифр.

Від «картинок що рухаються», кіно еволюціонувало до таких високотехнологічних штучок, про які годі й говорити. Спочатку був рух (1895), потім – звук (1927), за ним колір (1934; хоча експерименти з кольором відбувалися і в 20-х роках), а плівку, зрештою, замінила цифра.

У Києві перший кінотеатр було відкрито 1897 року. Ввечері 3 січня в клубі Київського дворянського зібрання відбувся пробний «сеанс рухливих живих картин кінематографа Люм’єра». «Члени клубу та їхні сім’ї входять безкоштовно, гості – з платою 1 крб.», - йшлося в анонсі газети «Життя і мистецтво».

Кіноапарат Люм’єра на ту пору ще не був введений у серійне виробництво і його власником був керівник «Київського товариства драматичних артистів» Микола Михайлович Соловцов. Перші фільми «крутили» в орендованому Соловцовим театрі Бергоньє на вулиці Фундуклеївській (нині приміщення театру російської драми ім. Лесі Українки).

На час винайдення кіно вважалося атракціоном, «рухомою фотографією»; воно багато запозичувало з літератури і театру. В Україні ігрові стрічки з’явилися 1907 року, з 1909 почали випускались комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом». Існували невеликі студії в Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві. Потім були по-справжньому «революційні» для українського кіно 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930).

З появою звуку український кінематограф отримав нове дихання. У 30-х роках Іван Кавалерідзе знімає «Коліївщину» (1933), «Прометея» (1935), «Наталку Полтавку» (1936), «Запорожця за Дунаєм» (1937).

Сучасний український кінематограф після багатьох років занепаду починає відроджуватись: варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Олеся Саніна, Михайла Іллєнка, Ахтема Сеітаблаєва.

Джерело: Укрінформ