Чернівецький університет перший у списку тих вишів, біля яких не гріх зробити селфі

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Виш називають українським Гоґвортсом. Спочатку в будівлі була резиденція митрополитів Буковини й Далмації. Наразі комплекс є пам’яткою архітектури, а з 2011 року – Світовою культурною спадщиною під захистом ЮНЕСКО.

Будівництво резиденції тривало майже два десятиліття, а закінчилося в 1882 році. Автором проекту став чех Йозеф Главка, якому згодом довірили ще й створення відомої нині Віденської опери. І не дивно: Йозеф був не тільки видатним архітектором, а й залучав для проектів найкращих працівників. Для роботи над резиденцією він запросив 30 мулярів зі всієї Австрії.

Резиденція вийшла видовищною. Якщо вона вражає когось зовнішнім виглядом, то ще більше захоплює інтер’єрами: для оглядин навіть організовують екскурсії. Кожна зала має особливу назву: «Мармурова», «Блакитна», «Зелена».

Читати ще: Українська «Атлантида» та Гоґвартс у Чернівцях: 20 місць в Україні, про які треба знати кожному туристу

Та найбільш вишуканою вважають «Червону» – залу з орнаментом на стелі й китайським шовком на стінах. Коли ти ще не бачив цього університету, то зараз саме час скласти рюкзак і вирушити до Чернівців.

Вам буде цікаво: В екстазі від України. Американський режисер поділився враженнями від мандрівки

 

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Офіційними кольорами КНУ є червоний та чорний, як стіни й верхні частини колон головної будівлі. Але не завжди було так, адже спочатку університет був білим.

Головний корпус почали будувати ще 1837 року, і на той час там було пусте поле з бур’яном – Володимирської вулиці ще не існувало. Питання кольору стін вирішували вже тоді, коли будівництво майже завершили. Вікентій Беретті, архітектор та автор проекту, пропонував пофарбувати стіни в жовтий, а акценти зробити білим. Та найбільше йому подобалась ідея будівлі, повністю пофарбованої в біло-сірий, щоб університет здавався зробленим із каменю.

Та планам Беретті не судилося справдитися, а корпус пофарбували в брунатно-червоний за наказом царя. Подейкують, що колись більшовики хотіли змінити його на помаранчевий, але від цієї ідеї швидко відмовилися. Уявляєш, могло не бути ніякого хештегу #червонийкорпус!

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» 

Якщо чернівецький університет – всеукраїнський Гоґвортс, то КПІ – київський. До заснування вишу долучилися всі відомі науковці й меценати тих часів, навіть учений Дмитро Менделєєв та меценат Михайло Терещенко.

 Старий корпус зведено в кінці 19-го століття за проектом російського архітектора Ієроніма Кітнера. Той мешкав у Санкт-Петербурзі, тому будівництвом керував київський архітектор Олександр Кобелєв. Нині будівля виглядає так само, як і століття тому, лише годинник на зовнішній стіні з’явився за часів радянської влади. Він ілюструє швидкоплинність часу, як і девіз проекту Кітнера – «Prestissimo», що означає рух у дуже швидкому темпі.

Окрім краси головного корпусу, територія КПІ вражає чисельністю пам’ятників, чому може позаздрити будь-який український виш.

Львівський національний університет імені Івана Франка 

Львівський університет заснували в 1661 році, а відтак він вважається одним з найстаріших у Європі. Як і багато старих вишів, цей створено з братської школи, яка існувала там задовго до університету.

 Головний корпус – це колишня будівля Галицького сейму, який передали університету в 1920 році. Вона дихає історією: від стелі й сходів до Актової та Дзеркальної зал. До речі, Актову залу раніше назвали грецьким словом «аула», а Дзеркальна була «залою маршалків», де збиралися найповажніші гості.

Від багатого скульптурного оздоблення мало що залишилося донині, але й досі можемо побачити «Опікунський дух Галичини». Ця скульптурна композиція вінчає головний корпус.

Алегорична постать Галичини простягає руки до Дністра й Вісли, символізуючи мир і єднання українців та поляків цих земель. Трохи нижче – класичні постаті Освіти, Праці, Віри й Справедливості. Під ними в тіні ховається напис «Patriae decori civibus educandis», який часто хибно перекладають як «Освічені громадяни – окраса Батьківщини». Насправді ж написи такого типу були присвятами, які пояснювали, для чого будівлю звели. Тому цей університет звели «для окраси Батьківщини й виховання громадян».

 

У 1901-1904 роках збудовано Наукову бібліотеку, чий фасад прикрашають атланти й каріатиди. Бібліотека відома вишуканим розписом читальної зали, який виконав поляк Юліан Макаревич. Краса цієї зали така всеосяжна, що, прийшовши повчитися, починаєш роздивлятися інтер’єр. Так можна й забути про важливі дедлайни!

 

Національний університет «Львівська політехніка»

Політехніка, заснована в 1816 році, наразі вважається одним з найстаріших технічних університетів Європи. Перша назва закладу – «Цісарсько-королівська реальна школа». Реальними школами тоді називали технічні освітні заклади. Із того часу назву змінювали 13 разів.

Головний корпус побудували в 1873-1877 роках, нині це відомий пам’ятник неокласицизму. Проект розробив Юліан Захаревич, керівник кафедри архітектури, а згодом – ректор Львівської політехніки. Фасад будівлі вершать скульптури трьох жіночих постатей на честь трьох факультетів, які тоді існували, – Інженерії, Архітектури й Механіки. Трохи нижче напис латиною «Litteris et artibus», який буквально означає, що цю будівлю присвячено «наукам та ремеслам».

Одразу біля головного корпусу міститься науково-технічна бібліотека. На фасаді написано «Hic mortui vivunt et muti loquuntur», що означає «Тут мертві живуть і німі розмовляють».

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка 

Будівлю, яка наразі є головним корпусом, побудували в 1906 році: тоді там було технічне училище. На старих листівках видно, що зовнішній вигляд будинку був зовсім інакшим: це була триповерхова кам’яна споруда білого кольору. 

Під час Першої світової корпус зазнав пошкоджень, тож у 1918 році його відновили й за наказом гетьмана Павла Скоропадського заснували там державний університет.

Утім, ненадовго: під час Другої світової будівлю було повністю знищено. Тож за наказом радянської влади архітектор Едуард Адлер відбудував головний корпус у 1963 році. Хоч і в зміненому вигляді (адже з’явився четвертий поверх), але саме таким ми знаємо університет імені Огієнка.

Українська академія банківської справи

У 1904 році на цьому місці в Сумах звели адміністративну будівлю блідо-рожевого кольору, яка мала лише два з половиною поверхи. Споруда була красивою: різьблені підвіконня, фасадні колони, ліпнина навколо прямокутних вікон. Радянська влада навіть занесла будинок до архітектурної спадщини, але це не завадило зруйнувати його на початку 80-х.

Академію банківської справи вирішили заснувати в 1996 році, тож для цього знайшли старі креслення й відновили будинок. Технічно це була реконструкція, але від первинного залишилось мало. Зберегли загальний стиль, однак додали два поверхи. Нові елементи нагадують інші будинки в місті, зокрема колишню лікарню святої Зінаїди.

Ще дві будівлі спеціально реконструювали для потреб академії. Одна з них – це колишня жіноча гімназія, яку звели в 1873 році й закрили за наказом більшовиків. Тепер у цьому двоповерховому будинку вчать правознавству. Загалом, корпуси академії – це рідкісний приклад вишуканості й гармонії всього комплексу, а не тільки краси головного корпусу. Усі світло-бузкові будинки злагоджено вписані в архітектурний ансамбль Сум.

Уманський національний університет садівництва 

До Умані варто їхати навіть не заради краси університетів, а заради цілого міста. Колись воно повністю належало сім’ї Потоцьких, яка відома вишуканим архітектурним смаком. Але навіть коли місто конфіскувала російська імперська влада, його продовжили забудовувати оздобленими будинками. Університет садівництва – лише один з доказів краси міста. 

Раніше навчальний корпус був двома самостійними будівлями. Окремо стояв прямокутний будинок з оранжереями, зведений за життя польського шляхтича Станіслава Потоцького в 1796 році. Третій поверх будинку добудували під час реставрації вже за російської влади. Іншу будівлю, розміщену літерою «Г», побудували в 1861 році, коли до Умані перевели Одеське училище садівництва. Новий будинок мав слугувати пансіонатом для учнів та співробітників.

Згодом вирішили об’єднати садибу Потоцького й пансіонат. Тому за проектом архітектора Миколи Маркова між ними звели церкву Марії Магдалини, яка поєднує будівлі й донині. Невідомо, які кольори мав корпус у минулому, та зараз він блідо-рожевий, з білими акцентами. Кажуть, що рожевий колір притуплює гнів та агресію, тож у цьому університеті їм точно не місце.

Джерело: studway.com.ua