Остання революція, яку нарікли революцією гідності, з великим запізненням зрушила з місця процес української декомунізації. Явище це цілком відповідає шляху, який обрала наша держава – остаточне прощання з більшовизмом та так званим «совком». Через аналогічний процес пройшли всі постсоціалістичні країни. Але якось цивілізованіше, рішучіше, логічніше.
Шкутильгаючи, тягнеться за декомунізацією й Буковина та її столиця. Але у нас ця декомунізація має ознаки більшовизму, тобто відбувається за кращими зразками того, з чим вона призвана покінчити. А так вона ніколи не відбудеться, бо процес набуває нескінченого й циклічного характеру. Місцеві органи просто по-більшовицькі рапортують наверх про кількість перейменованих населених пунктів, а ті вписують отримане у загальні звіти по державі і так само рапортують народу і всьому світові, якому все це, до речі, глибоко в носі. Через деякий час доведеться знову повертатися до декомунізації і знову перейменовувати тисячі населених пунктів.
На нашу думку це відбувається тому, що так звані топонімічні комісії на підставі висновків яких місцеві ради приймають рішення про перейменування, - упереджені, вони не знають і не враховують думку громадськості, фахівців, істориків та простих людей. Це справжні аналоги більшовицьких «трійок», тільки судять вони людей вже мертвих. При цьому члени цих комісій хотять «влупити по минулому» якомога дошкульніше, зіграти на протилежностях, на антиподах. Була Ватутіна – давайте Бандери, наприклад. Це більше вражає, так би мовити, масштабами нашої нинішньої свободи. От які ми, мовляв, тепер європейці!
Зазвичай місцеві ради дружно підтримують такі пропозиції і ми отримуємо нові непримиренні конфлікти, які проявляються якщо не негайно, то обов’язково через деякий час.
Крім того, ми, а особливо ті, хто повинні займатися цим процесом з боку держави, не розуміємо що таке, власне, декомунізація. Однозначно це - не лише і не стільки перейменування. Це набагато ширша та глибша задача і підходити до неї із засад більшовизму – неприпустима та груба помилка.
Наш сусід, колишній радянський військовий, а нині – полум’яний український патріот, якось у бесіді зазначив:
- Я завершив декомунізацію в шафі. Бо викинув на смітник свою військову форму із атрибутами комунізму!
А от нам здається, що декомунізація має відбутися не в наших шафах, а в наших головах.
Щиро ваші
БаХ&Авербах
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter