В програмі "Суть Речей" проректор ЧНУ ім. Ю.Федьковича Тамара Марусик розповіла про нелегкий шлях до того, як до списку ЮНЕСКО включили Резиденцію Митрополитів Буковини і Далмації
Людмила Григорчук: Якщо озирнутися назад і згадати, як це було 5 років тому, то ті зусилля варті були того результату?
Тамара Марусик: Було складно, але так, звичайно, варто. Ми розуміємо, що це імідж університету, імідж Буковини, і ще й імідж держави. 2011 рік, коли власне відбувався процес включення Резиденції Митрополитів Буковини і Далмації, де нині розташований університет, до списку спадщини ЮНЕСКО, то в той час до списку входили лише два об’єкти власне культурної спадщини – це Софія-Київська і Києво-Печерська лавра, як один об’єкт і центр Львова. І 13 років поспіль з 1998 року, жоден об’єкт не був включений до списку. Це свідчить про те, що це складно.
В чому найбільша складність, коли включали Софію і Лавру, а потім центр Львова, на той момент діяли одні правила гри, всі вимоги були зосереджені в конвенції охорони культурної спадщини, 1972 року, але в 2005 році були прийняті керівні принципи, відповідно до конвенції. І та людина, яка готувала документацію про включення центру Львова, це начальник департаменту охорони культурної спадщини Львова, вона мені сказала, коли побачила номінаційне досьє: «Ми подавали 20 сторінок, а у вас більше тисячі сторінок!?». Це ж потрібно все було підготувати, дотриматися всіх вимог, пройти всі етапи, щодо включення ЧНУ до спадщини ЮНЕСКО.
Звісно, було надзвичайно складно. Адже в 2004 році йшла мова про включення центру Чернівців до списку ЮНЕСКО, на зразок Львова. Тоді я почала працювати проректором. Тоді в ЧНУ відбувалася велика конференція, з’їхалися багато іноземців і саме розглядалося питання щодо включення центру Чернівців. Тоді підготували документацію певну, виділили певні кошти, зробили стенди ілюстровані, які мали би допомогти включенню, але коли пройшов рік-два, це все залишилося лише на папері. То університет вирішив стати ініціатором обмеження ореолу номінації центру Чернівців безпосередньо до Резиденції. Адже на сьогоднішній день резиденція – це 8 гектарів, а буферна зона – 244 гектари. Підходи різні щодо буферної зони, і щодо власне об’єкту. Бо це різні, так скажу, вагові категорії. У 2006 році до університету завітав тодішній Міністр закордонних справ Володимир Огризко і коли він побачив Резиденцію, він сказав: «Як, ви що, ще до цього часу не в ЮНЕСКО? Чому?». Ми розповіли йому складнощі, що є ідея центру Чернівців. А він каже, що це складно, давайте, каже, спробуємо саме Резиденцію. Можливо, це було сказано в таку хвилину, він надзвичайно багато нам допоміг після цього, адже він на той час очолював нацкомісію в справах ЮНЕСКО, як Міністр закордонних справ. Ось з цього все розпочалося, з 2006 року.
Спочатку був перший етап, включення Резиденції до попереднього списку. На сьогоднішній день в попередньому списку перебуває 15 українських об’єктів, зокрема Кам’янець-Подільський з 1989 року в попередньому списку. Уявляєте, що 27 років Кам’янець-Подільська фортеця не може далі пройти. Треба далі готувати документацію, а це надзвичайно складно. Звісно, науковий потенціал університету дозволив це зробити. Саме науковий потенціал, адже не секрет, що коли ми звернулися вже після того як ми були включені в попередній список і треба було готувати номінаційне досьє на тисячу сторінок, ми звернулися в Київ, в інститут пам’ятко-архітектурних досліджень, нам виставили рахунок в 2 мільйони 700 тисяч гривень за підготовку документів. Уявіть собі, які це гроші були, якщо брати відносно до долара, то це було дуже велика сума.
Людмила Григорчук: Ви ці гроші зекономили, бо працювали самі.
Тамара Марусик: Так.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
