На фото: центральний корпус ЧНУ
У День Конституції України 10 років тому на 35-ій сесії Комітету ЦВС ЮНЕСКО у Парижі прийняли рішення щодо включення колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Коли тривало будівництво цього архітектурного ансамблю, у регіоні спеціально відкрили два цегляні та один черепичний заводи. Комплекс, визнаний архітектурним шедевром, перейшов до власності Чернівецького державного університету у 1956 році.
Про велич та вишуканість Резиденції, а також про шляхи покращення освітнього та інформаційного процесу ІА АСС розпитало Анатолія Круглашова, завідувача кафедри політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ ім. Ю. Федьковича, професора.
«Насамперед, хотілось би сказати про історію підготовки та номінування Резиденції до списку ЮНЕСКО, хто стояв біля витоків цієї події. Звісно, що це була довга та складна процедура, яка вимагала зосередження зусиль багатьох людей. Але, насамперед, потрібно відзначити внесок проректора університету, професора Тамари Марусик і тогочасного ректора, професора Степана Мельничука. Я дуже радий, що відбулась чудова реалізація даного задуму.
Наші новини є у Facebook
Звісно, що зміни відбулись, адже після включення об’єкту, ми не маємо права робити все, що забажаємо, повинні враховувати усі міжнародні стандарти. Змінюється інфраструктура об’єкту, його стан. Думаю, Ви пам’ятаєте ситуацію щодо виділення коштів на реставраційні роботи даху в корпусах університету, фінансування яких відбувалося за підтримки спонсорів. Все ж загальними зусиллями, це питання було вирішене».
«Але варто зазначити, що багато змін, на жаль, не відбулося і досі. Беручи до уваги наприклад вулицю Йосипа Главки – «автора» цієї величної споруди, розташовану по праву сторону від головного входу до Резиденції. Вона частково знаходиться у поганому стані. Пройшовшись нею або проїхавшись, звертаєш увагу, по-перше, на стан другої частини самої дороги, по-друге на певну занедбаність самої вулиці і розумієш, що вона ще далеко не відповідає тим стандартам. Адже зона навколо об’єкту повинна бути також відповідно облаштована.
Також варто подбати і про покращення стану скверу ЧНУ, який як мінімум є чудовим місцем для цікавих прогулянок та змістовних екскурсій, хоча його ще часто недооцінюють.
Незважаючи на окремі моменти, архітектурний ансамбль Резиденції – це унікальна споруда, яка зачаровує та вражає своєю красою. Тому, я вважаю, що Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича абсолютно заслужено включено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і звісно ми всі цим дуже пишаємося».
«Рівень освіти та обізнаності жителів Буковини є дуже різним, але часто про своє культурне минуле люди знають небагато. Беручи до уваги роботу регіональних ЗМІ, ми бачимо, що статей та матеріалів на цю тематику замало. Хоча це поширена проблема і для всеукраїнських ЗМІ. Насправді, є дуже багато цікавих історичних доробок, які дуже яскраво та чітко описують нашу історію, наше минуле, нашу культурну спадщину.
Наприклад, науково-популярне видання «Архітектурне диво Чернівців», співавторками якої є професори ЧНУ – Тамара Марусик та Ірина Коротун.
Тобто, наголошу, що достатня кількість якісних історичних та краєзнавчих праць є легко доступні для суспільства, але їх популяризація, бажання сприйняти та пізнати у суспільстві, на превеликий жаль, залишають бажати кращого».
«Студенти зараз мають однозначний вибір: вчитися або не вчитися. Адже зараз найпопулярнішим видом діяльності є сфера послуг, і насправді для роботи у цій сфері не обов’язково потрібен ступінь бакалавра, магістра і більше того доктора наук.
Також слід зазначити, що в умовах дистанційного навчання кожен студент сам для себе обирає, чи хоче він здобувати ці знання, чи готовий до самоосвіти та сприйняття інформації в іншому режимі.
Освітній потенціал – це важлива основа розвитку, особливо на такому переломному етапі для нашої держави, в якому ми перебуваємо. Безпосередньо для того, щоб цей потенціал був реалізований, необхідно створити відповідні умови. Важливим етапом є децентралізація освіти в Україні, адже освіта повинна створювати якісне культурне та соціальне в цілому середовище задля виховання компетентних та конкурентних фахівців своєї справи. Цей процес уже відбувся в університетах Польщі, Німеччини, інших країнах ЄС. І ми рівняємось на них, запозичуємо і спираємось на їх досвід. Але ми можемо самостійно пришвидшити цей процес та координувати зміни, від позицій ставлення окремого студента до дій всіх керівників різного рівня в освітніх закладах.
Зміни однозначно необхідні, і освітній процес загалом вдосконалюється. Хоча й повільнішими темпами, аніж цього вимагає наш час».
Читати: ЧНУ ввійшов у ТОП-10 кращих університетів країни
«Я пам’ятаю, як в червні 1979 року я приїхав до Чернівців вступати на ще тоді історичний факультет. Спершу в мене було навчання на вечірньому відділенні, пари починалися о 19:00. Вже тоді, коли я йшов Резиденцією, я відчув її велич і красу. Ці дзвони, які магічно лунали не лише погодинно, а й по четверті години.
Коли я заходжу в І корпус і бачу там меморіальну дошку Івана Яковича Франка, який навчався тут в 1890-1891 роках, розумію скільки людей високого рівня та інтелектуальної вишуканості навчалися і працювали в цих стінах. Пишучи свою працю «Драма інтелектуала: Політичні ідеї Михайла Драгоманова», я досліджував його життя та хочу зазначити, що Іван Франко був учнем цього відомого українського публіциста, історика, філософа, і що важливо – дуже розумним та часом бунтівним учнем.
Насправді, я дуже завдячую своїм викладачам – це прекрасні професори та доценти , у яких я мав змогу навчатися. З тих, які викладають донині, можу зазначити таких професорів як Юрій Макар та Василь Ботушанський.
Неможливо не надихатися, коли ти заходиш в аудиторію і бачиш очі зацікавлених та перспективних студентів, які з ентузіазмом слухають та сприймають ті знання, якими ділишся. А ще й коли вони після навчання успішно реалізували себе у бажаних сферах і при нагоді згадують працю своїх викладачів та й мою також, звичайно це не може не тішити. Це все не просто надихає мене, а проживаючи ці роки навчання і праці, відчуваючи і намагаючись творити цю особливу атмосферу співпраці, я себе почуваю щасливим».
Автори: Анатолій Никифоряк, Дарія Мотревич, студентка 2 курсу факультету історії, політології та міжнародних відносин ЧНУ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
