Історія моєї вишиванки: Вишивані сорочки доводилось обмінювати на картоплю і зерно (ФОТО)

Про історію своєї вишиванки нам розповіла чернівчанка Алла Мустеца

 - В моїй сім'ї ніколи не бачила вишиванки. Отієї справжньої, святкової!  Моя бабуся пережила голодомор, тиф.... За своє життя бабця народила багато дітей, та вижив тільки мій батько. Батько часто мені розповідав історію великої скрині, яка і досі зберігається на горищі. Зараз в ній зберігаються ноти та пісенники дідуся, який був керівником Дністрівського хору.

А колись скриня була наповнена вишиванками, горбатками, киптариками, намистом, рушниками та полотном, яке ткали власноруч. Полотна були всі різної товщини, одні для сорочок інші для рушників. Щоб вижити в важкі часи голоду і врятувати сина, бабуся часто діставала звідти якісь речі і везла щоб обміняти на їжу. Привозила вузлик зерна і декілька картоплин. Картоплю чистили обережно, щоб не пошкодити "вічка" і засипали попелем, щоб було що посадити весною. І так до тих пір, поки вона не вивезла всю скриню до дна. Це врятувало тоді від страшної смерті. З того часу бабуся більше не вишивала, та і радянські часи внесли свої корективи. 

Читати ще: Історія моєї вишиванки: Мій дідусь не мав вишитої сорочки. Дізнався про її важливість після Революції Гідності

Коли була в садочку, мама купила мені вишиваночку, але то була не ручної роботи, а однаковісінька, як у всіх. 
В дитинстві батько часто розповідав мені справжню історію України, про злочини совєтів і потребу незалежності України. Так привив мені гордість і любов до всього українського.

Вже тоді розуміла, що вишиванка це код нашої нації, те, що відрізняє нас з-поміж інших народів.
Пам'ятаю, як моїй однокласниці бабуся, здається з Кіцманського району, подарувала вишиванку оздоблену бісером. Такої краси я в житті не бачила. Тоді думала, що обов'язково вишию і собі таку. Та роки збігали.

Навчання, одруження, діти, робота. Все часу не вистачало. Можна було і купити, але це зовсім не те. І я таки почала вишивати. Спочатку для старшої доньки, потім для двох молодших, для себе і чоловіка. Тепер ми всі у вишиванках. Але я не зупиняюся, вишиваю далі. Планувала для донечки Софійки до дня вишиванки вишити нову сорочку, але не встигла. Та нічого, буде на наступний рік.

Вишиваю і уявляю, як колись внуки і правнуки будуть пишатися і розповідати про сорочки, які для родини вишила бабуся.

Цього року Всесвітній день вишиванки відзначатимемо 16 травня. А у вас є улюблена вишиванка? Або та, з якою пов`язана незабутня родинна історія? Тоді розкажіть нам про неї та надішліть фото. Ваша історія обов`язково буде опублікована на сайті Інформаційного агентства АСС.