Історія моєї вишиванки: Як я прапрабабусину вишиванку на дні скрині знайшла

Моя бабуся живе у селі Вищеольчидаїв, що на Вінниччині. В цій хаті все життя прожили мій улюблений прадід Павло, який мав відмінне почуття гумору та шалена прабабця Сєня (Ксенія). Вони власне й збудували цеглина за цеглиною цю хату. Як годиться за українською традицією, прабабуся Сєня мала придане, яке бережно зберігалося у великій рудій скрині. Пам’ятаю, вона завжди мене манила своєю таємничістю. Прабабця замикала її на ключ, який ховала від чужих очей.

Прабабці вже давно нема. Вона померла через 6 років після прадіда у свої 88. Пам’ятаю, як вона з болем в ці роки казала, як же важко жити без чоловіка…

Якось ми приїхали в село і почали з мамою наводити порядки. Нарешті дійшла справа до таємничої рудої скрині. Ми почали розбирати шар за шаром: хустки, веретки, рушники, коралі… І тут, на самому дні, до рук мені потрапила вишита сорочка з льону та спідниця. Я зачаровано розглядала «свою знахідку».

Перебирала в голові спогади. «Не пам’ятаю, щоб прабабця Сєня колись вбиралась у цей одяг…» З сорочкою та спідницею підійшла до своєї бабусі Маші із запитанням, кому належать ці старовинні українські речі.

«О!», - сказала бабуся Маша, - «Це вбрання ще моєї бабусі Марії. Пам’ятаю, як вона садила коноплі та льон. Потім довгими зимовими вечорами пряла. А влітку вкінці городу, де росла трава, розкладали сукно і сушили. А мені, малій, бабуся давала спецзавдання – відганяти птахів, щоб, не дай Боже, не зіпсували».

Після бабусиної розповіді мені неодмінно закортіло приміряти вишиту сорочку та спідницю моєї прапрабабусі Марії, яка не тільки сама її вишила, а й зіткала. 

Цього року, 16 травня, я з гордістю та пошаною вдягну сорочку моєї прапрабабусі Марії на День вишиванки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія моєї вишиванки: Вишивані сорочки доводилось обмінювати на картоплю і зерно (ФОТО)