24 лютого 2022 року Микола Кобилюк прокинувся о 6 ранку і здивувався великій кількості тривожних повідомлень: стрільба, вибухи, напад на столицю, пише Медіа агентство АСС.
«Стало страшно, думаю, я не один злякався. І коли дружина спитала, що сталося – я просто не міг відповісти. Вона бачила, що я схвильований, але мене трусило і не зміг вимовити і слова. Згодом вона сама все прочитала у Фейсбуці. Далі я зібрав речі, бо мав контракт резервіста із ТРО. Тому був готовий іти і служити Україні», - розповідає Микола Кобилюк.
*Матеріал підготовлено в рамках ініціативи Національної спілки журналістів України «Журналісти важливі»
У цивільному житті Микола працює редактором інформаційного сайту «Молодий буковинець», а зараз - він номер обслуги у мінометній батареї чернівецької ТРО. Журналіст перебуває у зоні бойових дій на Слобожанщині.
Наші новини є у Facebook
«Найстрашніше – вибухи, звуки куль, прильоти. Коли за 100 метрів розірвалась міна ворожа – всі перелякались. Ту ніч ми всі провели у підвалі. Хвилювання були неабиякими, одні не соромлячись почали молитись, аби ми вижили. І Слава Богу, ми вижили. У перші дні взагалі складно розуміти де ти і що на тебе чекає. Небезпека скрізь. Чужий регіон, невідомо, куди тебе кинуть, які завдання дадуть, які ситуації тебе зустрінуть. Тому тут постійне відчуття страху за своє життя присутнє у кожного», - каже Микола Кобилюк.
А от до чого легко звикнути, за словами солдата, так це до дружби та хороших розмов з побратимами. Взаємопідтримка, розрада, цікаві історії надихають та трохи відволікають від жаху довкола.
«Спершу я був стрільцем стрілецької роти, а за сумісництвом - кухарем у взводі, щодня готував їжу. Віднедавна я і мій друг Олександр Ткачук проводимо зйомку документального фільму про нашу бригаду ТРО. Скоро всі зможуть побачити стрічку про звитягу справжніх воїнів», - додав журналіст.
Військові забезпечені усім необхідним, щодва тижні їх відвідують волонтери та привозять посилки від родичів. А нещодавно солдати навіть ходили колядувати одні до одних, аби підтримати традицію навіть на фронті.
«Журналістика і війна - речі нерозривні, вони існують паралельно. Ми про це знаємо з історії, з письменництва, автори часто писали з окопів, або самі автори пройшли війну. Я теж в душі репортер. І дописував на свій сайт репортажі з деокупованих територій. Зараз я маю тверду віру, що Україна переможе. Бо ми кмітливі і мудрі. Може, 31 рік незалежності ми не так сильно цінували свій суверенітет, тому й доводиться платити таку високу ціну зараз», - додав Микола Кобилюк.
Зараз серед побратимів Микола бачить вольові і чіткі наміри боротись з надією у душі та вогнем у серці. Адаптація до війни відбулась, понад 70% українців беруть участь у наданні допомоги Збройним силам на передовій гуманітарною допомогою, постачанням озброєнь, від захисного спорядження до пристроїв зв’язку та медичних комплектів. Тому вся країна залишається дуже мобілізованою.
Очевидно, всі налаштовані звільнити окуповані території та повернутися до кордонів 1991 року, адже таку мету ставить перед військовими президент України Володимир Зеленський.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
