14 лютого в рамках проєкту «На Все Свій Лікар» на Радіо 10 підняли ще одну важливу тему – адаптація внутрішньо переміщених дітей на новому місці, пише Медіа агентство АСС.
Про підтримку діток та їхні потреби у кризовий час розповідали практикуючий психотерапевт Юрій Хіць та координатор психосоціальної підтримки Чернівецької обласної організації Товариства Червоного Хреста України Мирослава Ткачук.
Отримуйте новини в Telegram
Якщо не запобігти стресу змалку і не надати підтримку, це може позначитись на здоров’ї дитини у дорослому житті. Так вважають психологи. Дитина завжди перебуває у сімейній системі, це впливає на розвиток і зростання. Тому кожен окремий випадок фахівці розглядають під особливим кутом.
«Надавати психосоціальну допомогу варто усім, хто цього потребує. Зважати на вік обов’язково. Якщо дитині до 3 років - треба залучати батьків, таке середовище буде для неї безпечне. Підліткам цікаве спілкування з ровесниками. І тому будуємо модель підтримки щоразу по-різному. Робота має проводитись із середовищем, близькими і самою дитиною - комплекс тріади. На різному віковому плато вони розуміють по-своєму. Спершу іде усвідомлення, це коли дитині від 3 років, потім перша сепарація - коли тобі 5, і ти себе мислиш відокремлено від усіх», - розповідає Юрій Хіць.
48 годин від кризової події – час, за який бажано надати психологічну підтримку, бо далі буде легше боротись з емоціями. На першій сходинці розуміння і боротьби зі стресом стоїть організація Товариства Червоного Хреста України.
«Вийти з кризи, запобігти загостренням, інакше пізніше будуть потрібні професійніші фахівці і дорожчі. Ми говоримо про речі прості: творчість, активні ігри, розмови, ліпимо, граємось, головне завдання – безпечний простір створити. Це все про комунікацію, про знайомство. Ніби нічого особливого ми не робимо, але результат є. Ми працюємо з дітками з 5 років, з меншими дітками – за присутності батьків», - сказала Мирослава Ткачук.
У Червоному Хресті практикують сімейні заходи. Мами приводять дитину і залишаються подивитися процес. Бо така творчість потрібна і батькам. Коли родичі відкривають для себе по-новому, своїх діток і навпаки – тоді і утворюється міцніший зв'язок між ними. Така взаємодія, за словами фахівців, дуже сильно цементує повагу та любов в обох сторін.
«Важливо, аби середовище теж змінювалось. Бо дитина після терапії повертається у сім’ю, де можуть бути напруження і негатив. Тоді результат знівелюється. Маємо говорити про роботу з сімейною системою. Ревідкриття - помічне для всіх членів родини», - додає Юрій Хіць.
Тема пристосування у садочку чи школі важлива як для ВПО, так і для місцевих. Часто саме місцеві не готові до новизни. Мовне питання, інакшість у поглядах, географічна особливість. Батькам слід нагадувати про толерантність і вчити діток розуміти, що світ різний. Деякі речі можуть бути не такими, як звиклося. Ідея така, аби дати розуміння обом сторонам про важливість різного життя.
«Запобігти булінгу можна завдяки поясненням та розмові. На заняттях маємо вправи, де ми показуємо спільне між ними. Кожен є індивідуальністю, але всі вони рівні і з спільними точками дотику. Наголошуємо на тому, що об’єднує, і не акцентуємо на різному», зазначила Мирослава Ткачук.
У поясненнях дитині, що вона може не повернутись додому, до рідної школи, до друзів – бо їх там вже нема – найкраще бути чесними. Це правило дуже важливе – кажуть психологи.
«У такому випадку слід казати, що ймовірно, повернутись додому буде неможливо, що ми прагнемо тут щось створити, стати підтримкою. Не варто казати неправду – нібито ми точно повернемось. Коли мама і тато говорять правду, діти це розуміють. Як і брехню також легко зчитують і відновити довіру буде важче», - сказав Юрій Хіць.
На заняттях у Червоному Хресті трапляється, коли дітки обирають варіант просто сидіти і спостерігати – це теж пасивне навчання. І результат навіть така поведінка дає позитивний.
«Слухати дитинку треба не лише, коли вона говорить. Якщо агресує – вона хоче щось сказати. Мені зле, не справляюсь з емоціями. Якщо їй заборонити – це означає, що ви її не почули. Погана поведінка не означає, що це погана дитина. Вона дає сигнал про невдоволення, і по-іншому про це сказати вона не вміє. І дорослі мусять її зрозуміти. Але завжди є спокуса у батьків все перекласти на психолога, адже батьки теж мають докласти зусилля для змін», - каже Мирослава Ткачук.
*Підготовлено у рамках співпраці з BST
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
