Фото: МА АСС
Сьогодні, 27 лютого, в рамках проєкту «На Все Свій Лікар» на Радіо 10 спілкувалися з психологинею Ларисою Мільовською про те, як розпочинати життя «з нуля» та адаптуватися до нових реалій, пише Медіа агентство АСС.
«Сказати точно, що людина проживає в такий момент – складно, адже це направду важкий досвід. Це по суті втрата важливої частини свого життя: дому, де був організований побут, були друзі, все було налаштовано і враз – цього всього просто немає. Це дуже сумно та страшно. Деякі люди часто говорять «Я плачу без причини, нібито все вже особисто для мене закінчилося. Я вже у безпеці і можу починати жити та розвиватись, але не виходить», - каже психологиня.
За її словами, дуже важливо дати собі час, щоб оплакати та прожити ці події свого життя. Фахівчиня наголошує, що загалом майже кожному українцю потрібно це зрозуміти та оплакати страшні та важкі моменти з життя.
«Якщо вам довелося зустрітися з тим, щоб планувати своє життя «з нуля», то в першу чергу необхідно подумати про те, які потреби наразі залишаються відкритими. Одна із потреб, яка зазвичай залишається відкритою – це потреба у комунікації та спілкуванні, адже друзі роз'їхалися, близькі теж не завжди поруч. Тому, по суті, бути у спільноті, бути у колективі, спілкуватися з іншими людьми – це одна з дуже важливих частин життя. Я би рекомендувала таким людям почати спілкуватися, знайомитись та заводити нові соціальні зв'язки – це важлива частина адаптаційного періоду на новому місці, де б ви не знаходились», - розповіла Лариса Мільовська.
Вона каже, що коли люди залишаються наодинці з собою, то це стає причиною їхнього суму, депресивних станів, апатії. Тому що ти банально не знаєш, які у новому місті діють правила життя та соціалізації, куди піти влаштуватися на роботу, з ким поговорити, й все виглядає зовсім по-іншому. Тому, психологиня зазначає, що важливо виходити на контакт з іншими людьми.
Фахівчиня розповіла, що війна навчила українців просити про допомогу:
«Це те уміння, яке ми точно почали в собі відкривати та розвивати. Але все ж старшому поколінню і досі складно просити про допомогу, через те, що це вважається чимось принизливим, або ж образливим. Це ще один важливий елемент адаптації – просити про допомогу, говорити, що необхідно. Це одна частина – зрозуміти, а інша – про відповідальність. Наразі я зустрічаю дуже багато дорослих людей, які почувають себе, як діти, коли не готові до кінця брати відповідальність за своє життя. Тому що, наприклад, частину свого життя жінка віддала своєму чоловікові – «Тримай, займайся, облаштовуй, заробляй, а я буду вдома». А зараз складається така ситуація, коли чоловік пішов воювати та відповідальність повністю залишається на жінці. Відтак таким жінкам стає дуже складно, тому що дуже страшно брати цю відповідальність за себе, дітей, за починання всього з початку на новому місці.Тому, як на мене, важливо собі нагадувати, те, що частина того, що один з партнерів не заробляє грошей, або чогось не робить – це і наша відповідальність. Так, ми живемо в умовах повномасштабної війни, але у нас точно є можливість зробити щось для себе та для свого комфортного життя».
Водночас Лариса Мільовська наголошує, що коли ви залишаєтеся наодинці зі своїми думками, то можна і пожаліти себе, якщо у цьому є потреба. Але якщо вам потрібна допомога і вас не влаштовує те, як ви наразі живете - то говоріть про це і шукайте якісь інші можливості. Бо часто люди на фоні стресу впадають у стан розчарування та безвиході – «Я нічого вже не можу зробити. Ну заробляю я стільки, і досить». Але насправді це наша частина відповідальності.
Фахівчиня каже, що такі емоції мати абсолютно нормально, адже злість допомагає нам зібратись:
«Злитися під час сигналу повітряної тривоги – це нормально, злитися коли ракета прилетіла у те місто, в якому ти жив/ла раніше, або до твоїх сусідів – це теж нормально. І навіть якщо у суспільстві це вважається негативною емоцією, то це все одно важлива емоція, яка допомагає нам. Адже ми злимося, коли порушують наші особисті кордони, коли не закривається якась наша власна потреба.
Тому дозволяйте собі протягом дня знайти час, аби позлитися, на інших людей, якщо вас хтось дістав, на рашистів, на путіна. В цьому немає нічого поганого. Знайдіть для себе той метод, який буде максимально вам імпонувати. Проте, якщо ви злитеся на те, що росія зруйнувала ваше життя, то зліться безпосередньо на адресата, а не переносьте цю злість на своє оточення: на людину, яка просто їде з вами у маршрутці, або близьких, які вас люблять і хочуть підтримати. Спробуйте адресувати її тому, кому належить ця злість».
Наші новини є у Facebook
За словами Лариси Мільовської, будь-які зміни важче переживати в залежності від зрілості віку. Люди звикли до власноствореного побуту, тому, якщо кудись переїжджати, вони переживають це значно складніше. Вона наголошує, що «Якби я був молодий» – це переконання, яке заважає адаптації, якщо ви вже наважились на зміни. Питання не у віці, а в тому як людина вміє обходитись зі своїми емоціями, як вміє керувати своїми переживаннями. Але й направду літнім людям це дається складніше.
Навіть якщо навколо нас все руйнується – залишаємося ми, зазначає психологиня.
«Все своє життя ми щось робили, розвивалися, щось інвестували в себе. Перший час бути розгубленим – це нормально, дати собі час адаптуватися, прийти до себе. А далі вже можна діяти, подумати чим би я хотів/ла зараз займатись, провести ревізію власних вмінь та бажань, поспостерігати у тому місті, де ви зараз знаходитесь, що взагалі людей цікавить та в чому я буду корисним/ою. Тут дуже важливо дозволити помилятися, адже часто ми ідеалізуємо життя та думаємо, що якщо змінимо якийсь рід діяльності, то одразу все вийде. А якщо ж все іде не як того хотілось би, то відбувається розчарування. Потрібно бути готовим до того, що одразу все виходити не буде. Спробувати та зрозуміти, що виходить, а що ні – це краще, аніж залишатися сам на сам і нічого не робити», - розповіла жінка.
Дивіться нас на YouTube
«Якогось такого визначеного часу – немає. Але точно є той час, коли приймається рішення, що потрібно жити далі. Людина може сумувати, може вагатися, але продовжувати діяти та щось робити нове у своєму житті. Якщо ж говорити про тривожні дзвінки, коли потрібно звернутися за психологічною допомогою, то в кожного це може бути по-своєму. З власного досвіду розумію, що люди приходять за підтримкою в стані повного безсилля, коли вже не можуть з усім справитись. Або ж коли є певні реакції тіла - чи то панічні атаки, чи то апатія, тоді виникають думки: «Ой, щось не те, щось таки з цим треба робити, я вже не справляюсь». От це «я не справляюсь», якраз і стає причиною звернень по допомогу. Але я б рекомендувала людям звертатися не лише тоді, коли вони не справляються, адже нормально просити про допомогу, про психологічну підтримку зокрема. Навіть зараз є дуже багато можливостей отримати її безкоштовно та якісно», - наголосила фахівчиня.
Лариса Мільовська розповідає, що агресія - це така ознака, коли потрібно звернутись за психологічної підтримкою. За її словами агресія може бути пов’язана із тим, що є певне емоційне перевантаження, коли людина просто не в змозі проживати всі емоції, тому починає зриватися в інших місцях.
Також психологиня розповіла, що важливо час від часу робити детокс від новин. Якщо ви знаєте, що ви є досить тривожні та на кожну серйозну новину дуже емоційно реагуєте, то фахівчиня рекомендує працювати із психологом, щоб можна було залишатися у ресурсі.
Медіа агентство АСС є в Instagram
Планування та постановка цілей, навіть короткострокових, є ще один важливий елемент адаптації, каже Лариса Мільовська:
«З плануванням часто виникають дві проблеми: перша – коли людина пише собі список з 12 пунктів на день, а під вечір розчаровується, що не змогла чи не встигла це зробити. Я проти таких списків, тому що це навпаки демотивує. Краще визначити три основних пункти, які вам треба зробити за день і такі маленькі кроки допоможуть вам рухатись вперед. Друге – якщо ви зараз в пошуках роботи, або себе як особистості, то те, що ви будете, наприклад, читати книгу для цього – не пряма дія, яка приведе вас до результату. Тобто потрібно бути адекватним до постановок своїх цілей. Якщо до прикладу людина має поетапний план, що вона планує та хоче робити кожного дня, аби досягти своїх цілей, тоді тривоги стає менше, бо у неї принаймні є цей план, який допомагає відстежувати та контролювати свої дії».
Фахівчиня додає, що дуже круто, коли люди ставляться до свого життя трошки простіше:
«Я розумію, що всі вже досить дорослі та серйозні, але коли людина ставиться до життя трошки простіше, то вона починає відчувати себе, свої емоції та потреби. Не потрібно звертати увагу на те, що соціум каже, краще подумати «уявіть, що вам не платять за це гроші – чим би ви займалися?». Тобто реально варто про це подумати, про цей орієнтир та визначення того маяка, куди іти і що хотілось би надалі робити».
Лариса Мільовська наголошує, що навіть коли люди змінюють місце проживання, то вони кажуть – «Я тут не сильно облаштовуюсь, бо я тут лише тимчасово» - ось це синдром відкладеного життя.
«Навіть якщо ви тут тимчасово, подумайте, як би ви хотіли, щоб ваша реальність виглядала тепер. Часто такий синдром стає перепоною в організації власного життя та майбутнього. І наступний вислів про відкладене життя – це фраза «Не на часі». Коли людина відмовляє собі, то там може й з'явитися місце для агресії. Адже якщо постійно собі відмовляти, то можна почати сильно злитися, тому що твої певні потреби не реалізовуються. Тобто людина сама себе обмежує та заганяє у рамки. Плануйте, ризикуйте та не відкладайте своє життя на потім», - резюмувала фахівчиня.
*Підготовлено у рамках співпраці з BST
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
