Денис Скібінський
Його досвід показує: університетські знання бувають корисними, а «айтішники» можуть бути не лише затребуваними, але й «колишніми».
- Денисе, явище «безробітного айтішника» можливе?
- В нас був такий жарт. Дещо жорстокий… Що наші викладачі в університеті – це «айтішники», які не отримали вчасно роботу. Взагалі таке можливо. Освіта не дає стовідсоткових гарантій, що Ви зможете пройти інтерв’ю на якусь вакансію. І курси – це не гарантія. Бо людина може навчатися в університеті, та не здобути потрібну кількість практичних навичок. А загалом в ІТ-сфері важливі саме практичні навички.
- Ви, здобувши вищу освіту, відчуваєте перевагу знань над уміннями працівників, що обмежилися лише курсами?
- Варто сказати, що людина яка проходила лише курси, вона вивчала базис якоїсь конкретної спеціалізації, конкретної мови програмування, напрямку. А людина, яка проходить повний курс навчання у вищому навчальному закладі, отримує хоч і поверхневі, але знання в різних галузях. І, до прикладу, у нас на проєкті виникла потреба у фахівцях, які знали іншу мову програмування, не ту, якою писали проєкт. І це ніби перевага. Я, як людина, яка навчалася у ЧНУ (Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича – прим.авт.) маю розуміння цієї мови, тож можу бути більш кваліфікованим розробником програмного забезпечення.
- Ваша професія все ще зромантизована. Особливо заробітна плата. Що розчарує золотошукачів?
- Їх розчарує те, що щоб заробляти великі гроші, потрібно розвиватися. В самій професії, мати кар’єрний ріст. Бо ти починаєш з якоїсь невеликої заробітної плати. Вона з часом росте. Чим більше ти працюєш на проєкті, чим більше кваліфікації ти отримуєш. Треба бути готовим, що великих грошей на самому початку ти не отримаєш.
- Ви працюєте у компанії й досі навчаєтесь. Чи виникали у Вас труднощі отримати першу роботу без повної освіти?
- Особисто я не мав проблем з працевлаштуванням. Наша спеціальність (інтелектуальний аналіз даних комп’ютерних систем – прим.авт.) давала достатньо хороші знання. Після другого інтерв’ю, яке я у своєму житті проходив, отримав роботу. Перед цим я проходив ніби стажування ІТ-академії. Що це таке? Це безкоштовний проєкт, на якому ти ніби учень, проходиш певний курс навчання, і з тебе формують, як з глини, фахівця, який буде їм (роботодавцям – прим.авт.) потрібний. Як я вже казав, важливі практичні навички.
- Багато хто хоче потрапити в ІТ-галузь, а є бажаючі її полишити?
- Були працівники, які пішли з нашого проєкту. Досить багато людей просто вигорають на цій роботі. Тобто деякі просто втомлюються постійно дивитися на цей код, на один і той самий проєкт, зокрема. Велика кількість людей, будучи саме розробниками програмного забезпечення, виснажуються від цього, і не виходячи з ІТ-галузі, змінюють саме спеціалізацію. Наприклад, стають тестувальниками. Хтось стає проєктним менеджером. Або ж бізнес-аналітиком, бо розуміє, що це йому ближче до душі, ніж просто написання програмного коду.
- Ви ще молода людина, та чи відчуваєте, що вже отримали стабільність?
- Я можу говорити про стабільність. Працюючи на проєкті, не можеш бути впевненим, як довго ти на ньому пропрацюєш. Оскільки часто відбуваються ротації. Та незважаючи на це, компанія, в якій я працюю, зберігає за тобою робоче місце, навіть після того, як тебе звільняють з проєкту. Було таке, що я відправився у резерв, а рекрутери компанії підшукували мені нове робоче місце. В цей час я отримував заробітну плату і проходив інтерв’ю на отримання посади в інших проєктах.
- Програмісти скаржаться на тунельний синдром (хвороба, що проявляється больовими відчуттями в руках – viva.clinic). Це можна назвати професійною хворобою?
- Перед тим як працювати програмістом, потрібно, на мою думку, подивитися, як найкраще організувати своє робоче місце, щоб потім не мати проблем з руками, зі спиною, із зором. Треба подивитися це в інтернеті.
- Зважаючи на професію, що Ви можете і робите для перемоги?
- Мій вклад, як фахівця, у перемогу, перебуваючи в тилу, може бути доволі широким. Оскільки програміст – це одна з тих професій зараз, в якій можна продовжити працювати попри війну, адже багато українських компаній співпрацювали саме із західними замовниками. Насправді мені потрібні, як мінімум, ноутбук і доступ до якісного інтернету. Бо без інтернету, ти багато не зробиш. Тож програміст продовжує заробляти гроші, підтримуючи економіку та жертвуючи власний заробіток на потреби ЗСУ та переселенців. Звісно, ми ведемо інформаційну війну. Окрім того, маючи базові навички, програміст здатен здійснювати кібератаки на російські пропагандистські сайти, інші канали впливу. До слова, інформація, як це робити є у відкритому доступі, то ж доєднатися до кібервійськ не так вже й складно.
- Що заважає реалізації молодих людей у Чернівцях?
- Я можу сказати, що може завадити молодій людині загалом. Я вважаю що, в першу чергу, це страх людини щось спробувати нове. Часто стикаюся з цим, з невпевненістю у собі. Тому пробуйте. Починайте щось робити. І все у вас вийде.
Інтерв’ю підготувала Маргарита Юхименко
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
