У колекції – барабанні палички відомих рок-гуртів та вініли

У квартирі чернівецького юриста Олександра Загарія і досі звучить музика з вінілових платівок. Чоловік переконаний, що тільки вініл може передати справжній звук. Хоча нині вінілові платівки мають обмежений тираж і коштують недешево, у колекції Олександра їх понад 100.

- Переважна більшість моєї колекції - це рок 60-70-х років. Частину зібрав ще мій батько, але багато придбав і я. Найцінніша платівка у моїй колекції – це концертний подвійний альбом гурту «Rainbow» – «On Stage» 1976 року. Це англійське видання фірми «Polydor», і коштує вона близько 100$, - розповідає Олександр Загарія. - Ще одна моя гордість – «Pink Floyd» – «The Wall» 1979 року. Ця платівка вважається одним з найкращих студійних альбомів минулого століття.

Купуючи вініл, колекціонер перш за все радить звертати увагу на країну-виробника. Найбільше цінуються платівки виробництва Японії, США, Великої Британії, Німеччини. Платівки виробництва пострадянських країн цінуються менше. Запис обов`язково повинен бути якісним. Також фірмова платівка оформляється з душею: до неї додається кольоровий буклет з фотографіями, текстами пісень, різноманітними бонусами. В середньому ціна такої платівки від 30$.

Окрім колекції вінілів, в Олександра Загарія є афтографи та музичні інструменти улюблених рок-музикантів. Зокрема, «Deep Purple».

- Коли гурт виступав 2004 року у Києві, мені вдалося спіймати паличку барабанщика гурту Ієна Пейса, - пишається чернівчанин. - А коли у Львові витупали «Scorpions», я спромігся впіймати паличку Джеймса Коттака. Маю автограф гітариста «Deep Purple» Рітчі Блекмора та лідера гурту «Whitesnake» Девіда Ковердейла. А коли до Чернівців приїхав Кріс Нормандовго чекав його біля готелю, аби отримати автораф. Підійшов до нього з платівкою «Smokie», а він здивувався: «Звідки в тебе це, де ти зміг дістати цю платівку?». Було видно, що йому приємно. На жаль, я був там один. Думаю, десь у Нью-Йорку його зустрічає натовп фанатів. А в Чернівцях був лиш я. Зате, коли приїжджали всілякі там «анілораки» чи «дімибілани», – усі верещать. Чого?! На жаль, у нас, в Чернівцях, поки що процвітає «базарна» культура. Старе покоління меломанів відходить, а на зміну їм майже ніхто не приходить.