"Відповідає на запитання, які ми соромимося поставити" — вийшла нова книга про Володимира Івасюка

В музиці, в наверненні до України, в наверненні до української пісні, камертон — Володимир Івасюк. У цьому переконана Парасковія Нечаєва, журналіст та автор книги, присвяченої життю та творчості композитора.

Парасковія Нечаєва 10 років працювала у музеї Володимира Івасюка. Написала низку статей про композитора для українських газет. Розповіла, після численних випадків редагування, доповнення та, навіть, крадіжок своїх матеріалів, вирішила працювати над книгою.

"В один момент приземлилася в місці, де, за щасливим випадком, живе троюрідна сестра Володимира. Ми з нею говорили, вона дала мені фотографії з архіву, — розповідає письменниця. — Історія тягнеться ще з 2009-го року. На щастя, робота дозволяла окрім робочих обов'язків працювати ще над книгою".

У книзі зібрані спогади, архівні матеріали сучасників Володимира Івасюка. Серед них інтерв'ю із родичами, друзями та, навіть, музами композитора. 

"Книга має декілька розділів. Перший — "Камертон на все життя"— вступний. Про значення Володимира Івасюка. Також згадані його стосунки з батьками, рідними", — продовжує пані Нечаєва. 

Другий розділ у книзі авторка присвятила любові. Тут є стаття "музи Володимира". Письменниця розповідає, Володимир Івасюк був страшенно привабливим чоловіком, жінки у нього закохувалися, а він з усіма підтримував зв'язок, не зважаючи на обставини.  

"Він закохався у студентку, яка писала дипломну по його творчості. Вона чернівецька, дипломниця Михайла Івасюка. Для неї він написав вірш "Жоржинне літо". Пізніше він через Чернівці їхав відпочивати в Ялту, тут з нею зустрівся і подарував їй книжку. 6 років у нього лежав текст. А потім з'явилася пісня "Літо пізніх жоржин", — розповідає одну із історій написання пісні Івасюка Парасковія Михайлівна.

Видавець Дарина Максимець каже: "Книга відповідає на запитання, які ми хочемо запитати, але соромимося. Парасковія Михайлівна взяла на себе сміливість і розповіла не лише про творчу майстерність, але й про особисте життя Володимира. І добре, коли воно подане з любов'ю. Не з бажанням подати сенсацію, а, навпаки, аби відновити історичну справедливість".