Вони рятували наших захисників: про лікарів з Чернівців на війні

Владислав Трепко: рятував пораненого, коли у «швидку» влучив "Град"

Чернівецький лікар-інтерн Владислав Трепко ще тільки вчився оперувати в Чернівецькій обласній клінічній лікарні, коли його викликали до військкомату і направили у зону АТО. Саме тут він навчився самостійно проводити операції у польових умовах, зупиняти кровотечі та запускати серця побратимів. 

- Владислав був не просто хорошим медиком, а дуже щирою та доброю людиною. Що би йому не доручав – усе виконував на відмінно. Коли його викликали до військкомату, не вагався. Потім телефонував зі Сходу, розповідав, як уперше зашивав рвану рану, як витягав скалки, як запустив серце хлопцеві, в якого констатували смерть, - пригадує Андрій Бочаров, завідувач проктологічного відділення Чернівецької обласної лікарні.

Під час атаки командира і лікаря батальйону вбивали першими. У такий спосіб сепаратисти прагнули посіяти паніку серед військових і, відповідно, скористатися цим. Так сталося і 12 лютого 2015 року. Влад тільки-но повернувся з пораненими, коли потрібно було знову виїжджати – знову багато постраждалих від обстрілів під Дебальцево. Їхати ніхто не наважувався, дорога постійно обстрілювалася сепаратистами, а Владислав сказав: «Я готовий».

Він забрав постраждалих і вже надавав їм посильну допомогу у «швидкій», коли в автівку влучилв «град». Упізнали лікаря за годинником на руці.

Ігор Малишевський: в операційну – у бронежилеті та касці

Ігор Малишевський, завідувач денного стаціонару Чернівецького обласного онкологічного диспансеру, пішов служити 20 березня 2014 року. Тоді лікарі на Сході були на вагу золота.

«Військовий госпіталь» розгортали просто у сільській хаті. За один раз туди привозили іноді більше 20-ти поранених з політравмами, множинними осколковими пораненнями. Потрібно було надати їм найнеобхіднішу допомогу та знеболити.  

- Нам привозили хлопців, у яких на лоскутах трималися руки і ноги. Ми не мали можливості правильно зберегти відірвані кінцівки, аби потім вдалося їх пришити, до того ж, іноді так довго треба було чекати евакуації, що поранений гинув від крововтрати, - констатує лікар-онколог-радіолог.

Пізніше Ігор Малишевський ніс службу у напрямку Артемівськ-Дебальцеве – саме тоді, коли там утворився «котел». Працював на етапі евакуації: забирав поранених і привозив в Артемівську лікарню.

- Уперше потрапили під обстріл, коли супроводжували танкову колону. Були без бронежилетів – їх нам уперше видали на лінії зіткнення, - розповідає лікар. - Відтоді я жодного разу не стояв в операційній у стерильному костюмі, ніхто мені не асистував. Бронежилет, каска і в кращому випадку – стерильні рукавиці. Це бойові реалії.

Сергій Завадський: коли прилітав "Град", рятувати було нікого

Чернівецький лікар-паталогоанатом Сергій Завадський на передовій  не лише надавав першу медичну допомогу, а й налагодив медичне забезпечення своєї бригади.  

Медик служив в артилерійській бригаді на посаді керівника медичного пункту дивізіону.

- Бригада не мала нічого, окрім двох сараїв, у яких жили військові. В нас не було ані медпункту, ані окремих палат для лікування хворих, - розповідає Сергій Завадський. - У кутку сараю організували так зване «приймальне відділення», де оглядали хворих і надавали допомогу.

Медичного інвентарю практично не було. Лише те, що передавали волонтери. І це не від того, що держава не хоче допомагати. Навпаки, хоче і може! Проте для того, аби отримати цю допомогу, треба пройти колосальну бюрократичну тяганину, якої не вчать рядових лікарів ані у медичних вишах, ані за місяць бойового злагодження.

На пункті постійної дислокації Сергій Завадський провів 3 тижні. А потім рік ніс службу у секторі М – Маріуполь.

- Головним моїм завданням було надати пораненому першу медичну допомогу і передати на етап евакуації, - пояснює чоловік. - Оскільки бригада була набрана з новачків, усе доводилося організовувати з нуля. Важливо було усвідомити: якщо «Град» прилетів, як правило, рятувати вже не було кого.

Вдягати бронежилет часу не було. Моїм єдиним захистом був пістолет Макарова з одним патроном. А ще - побратими, які там, у зоні найвищого ризику, стають ближчими за найрідніших людей. Бо проходять свого роду очищення війною. Нема фальші, корупції, зради.

Олег Сорокатий: під обстрілами лікував і військових, і місцевих жителів

Лікар-терапевт Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни Олег Сорокатий у 2015-му році змінив білий халат на камуфляж та берці, і з «Олега Анатолійовича» перетворився на простого «Дока».

Ніс службу у селищі Красногорівка, неподалік Авдіївки. Під щоденними обстрілами надавав медичну допомогу не лише військовим своєї бригади, а й місцевим жителям, які опинилися відрізаними від цивілізації. Медпункт Олег Сорокатий розгорнув у місцевому фельдшерсько-акушерському пункті, тож місцеві жителі знали, що у селищі з`явився лікар. І почали звертатися за допомогою. Незабаром лікар ходив на виклики на дім до стареньких людей села, оглядав дітей, які відвідували дитсадок, учнів школи.

Селяни були настільки вдячні чернівецькому лікарю, що зібрали підписи, і сільський голова написала подання до Міністерства оборони України, після якого Олегу Сорокатому вручили нагрудний знак «За доблесну військову службу Батьківщині».

- Певно, ця нагорода буде для мене найціннішою та найдорожчою в житті, адже символізує хоч і зовсім маленький, але мій вклад у свободу та незалежність нашої держави, - зізнається чоловік. – А ще – став кумом однієї з тамтешніх родин.

Ольга КАМСЬКА, ІА «АСС»