Сьогодні, 14 грудня, відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Серед них - і 53 буковинських рятувальники.
Микола Васильович Гадійчук був серед перших, кого відправили до Чорнобиля на підсилення місцевим рятувальникам, на постійне місце служби. За словами пана Василя, серіал «Чорнобиль» режисера Югана Ренка, який вийшов на екрани цьогоріч та за короткий час став дуже популярним у всьому світі, в цілому доволі точно показав, що там відбувалося насправді. Особливо це стосується роботи номенклатури.
-Дійсно, були недоліки в організації ліквідації. Але ж такі ситуації трапляються нечасто. Люди просто не знали, як діяти, - каже Микола Васильович.
З моменту прибуття Миколи Гадійчука до ЧАЕС минуло 34 роки. Тоді Миколі Васильовичу був 21 рік, зараз - 55. Каже, що спогадів залишилося багато і з плином часу вони не виходять з голови.
-Страху не було, але були переживання. Ми знали, що перші хлопці вже загинули і помирали вони в тяжких муках. Але через молодість страху в мене не було. Лише розуміння, що робити свою роботу, - каже Микола Васильович.
Читайте також: Зараз у Прип`яті можна перебувати не більше 8 годин: чернівчанка відвідала зону відчуження (ФОТО, ВІДЕО)
Наш герой потрапив до загону, який повинен був дислокуватися та виконувати завдання протягом всього періоду ліквідації наслідків трагедії. Відтак, Микола Васильович пробув у Чорнобильській зоні майже 3 роки.
-Більшість ліквідаторів були відрядниками. Вони приїздили на два – три місяці, після чого їх міняли. «Свіжі» люди не знали нічого. А доки вони звикали до перебування там, їх вже міняли наступні новоприбулі. Тому наш загін, зібраний з бійців із усієї України, допомагав відрядникам краще освоїтися в Чорнобилі. Бо часто новоприбулі підрозділи не знали навіть, у який бік їхати на пожежу, - згадує Микола Гадійчук.
За словами Миколи Гадійчука, багато пожежних із Київської області постраждали він радіації, тому й почали формувати загін бійців із усієї України, до якого потрапив і наш герой.
Перше, що згадує Микола Васильович, коли приїхав туди - тротуари всипані свіжим піском, щоб люди не розносили радіацію, яка осіла на асфальті.
А ввечері місто-привид виглядало дуже моторошно - суцільна темрява, де-не-де блимає якийсь вогник. Навкруги жодної людини і порожні хати.
-Наше завдання було ліквідовувати пожежі на АЕС і на всій території Чорнобильської зони. Також ми проводили дозори – їздили зоною та самостійно виявляли пожежі. Бо ж місцевість була закинутою і повідомляти про те, що щось горить, не було кому. А пожежі виникали часто і з різних причин. Наприклад, були (напевно, схиблені) люди, які підпалювали закинуті хати. Міліція спіймала одного такого палія. Він сказав, що це йому просто подобалося робити, - згадує М. Гадійчук.
За рік служби у зведеного підрозділу, в якому служив Микола Гадійчук, дещо змінилися функції. Основним його завданням була координація інших підрозділів, які прибували до Чорнобиля у відрядження. Вони визначали, якому підрозділу швидше доїхати до місця пожежі, вказували їм маршрут, організовували підвіз води, координували спільні дії з військовими.
-Важкою роботою було гасити торф’яні болота. Бувало таке, що ми прибували туди гелікоптерами, а назад протягом доби пішки поверталися лісами. Також доводилося працювати і біля четвертого реактора, - згадує М. Гадійчук.
Звісно, така служба не пройшла для нашого героя без наслідків та позначилася на його здоров’ї. Спочатку у Миколи Васильовича почав стрибати тиск. Потім його відправили на обстеження до Інституту радіаційної медицини в Києві. Потім з’явилися проблеми з серцево-судинною системою. Торік він пережив операцію на серці. Наразі має інвалідність ІІ групи.
-Коли повернувся додому, не скажу, що в мене було щось подібне до пост воєнного синдрому. Проте, дивувався, що на мирній землі службу несуть по-іншому. Там доводилося приймати багато спонтанних рішень. А тут все було набагато спокійніше. Проте, звісно, це не війна. Так, на станції і біля неї бачив і ліквідовував різні пожежі. Серед них були і зовні яскраві та видовищні. До прикладу, у кабельних тунелях під АЕС або коли гасили відкриті розподільчі пристрої електричних підстанцій, - згадує Микола Гадійчук.
На момент своєї служби у зоні відчуження Микола Васильович, у свої 21, ще не встиг створити власну сім’ю. З дружиною він познайомився вже після служби, в Києві.
-Наш загін взагалі складався лише з холостяків. Не знаю, так співпало, чи це зробили свідомо, проте ми припускали, що це зробили для того, аби нам не потрібно було давати квартир, - припускає М. Гадійчук.
Проте, наш герой тепло згадує свої бойові часи. Завдяки цій службі він здобув друзів з усієї України, з якими досі підтримує спілкування.
-А ще радий кожній нагоді зібратися разом із іншими чернівецькими бійцями, з якими ми несли службу в зоні відчуження в різні часи, - каже Микола Васильович.
Віктор Божевільний, завідувач музею Управління ДСНС України в Чернівецькій області
Починаючи з 2010 року, ми вшановуємо двічі на рік ліквідаторів пожежі на ЧАЕС. Це 26 квітня, на день спомину загиблих ліквідаторів, та 14 грудня, на день вшанування учасників ліквідації.
Щоразу вдається зібрати 12 – 18 чоловік. Усього у Чернівецькій області є 28 чоловік, з якими ми підтримуємо зв’язок. Загалом на стенді в нас 53 ліквідатори. Проте, частини з них вже немає серед живих. З іншим пропав зв’язок – вони кудись переїхали або просто перестали з нами контактувати.
Автор: Олександр ЮХИМЕЦЬ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
