Чернівчанка, яка не чує, професійно танцює

Анна Кравчук народилася глухою. Проте навчилася розмовляти, як усі здорові люди. А ще – почала професійно танцювати.  

- Коли я народилася, мама помітила, що я зовсім не реагую на звуки. Тоді в мене діагностували глухоту, - розповідає Анна Кравчук. – Але батьки вирішили, що не навчатимуть мене мові жестів. Оскільки я не німа, мене почали вчити говорити.

Коли Ані було півтора роки, вона почала займатися із сурдологом. А після заняття вдома батьки відпрацьовували з донечкою всі вправи.

- Спочатку мене вчили правильно вимовляти звуки. Кожен звук повторювала по кілька сотень разів, з дня у день, аж поки він сам по собі не починав у мене виходити, - пригадує Анна. – Також по всій квартирі були розвішані назви предметів: «стіл», «двері», «шафа» тощо. Так я вчилася, що як правильно називається. У сімейному фотоальбомі під фото мами великими буквами було написано «МАМА», а під фотографією тата – «ТАТО». Уже в сім років медкомісія вирішила, що я можу навчатися у звичайній школі.

У школі розповіді вчителів дівчина читала по губам, сама ж відповідала на запитання чітко і виразно.  Тоді ж Анна почала танцювати.

- Іще в садочку я вперше танцювала український народний танок. Вихователі дивувалися, як вдало я попадаю в такт, чітко під музику виконую всі рухи, - каже жінка. – Після цього я почала займатися у танцювальній студії. Музику я чую не вухами, а тілом. Просто відчуваю ритми. Хоча музику з радіо мені важко впізнати навіть зі слуховим апаратом.

Раніше Анна Кравчук працювала на фабриці з пошиття одягу, а зараз вона у декреті, виховує донечку.

- На щастя, моя дівчинка цілком здорова. Назвала її на честь своєї мами – Олею. Мами, на жаль, уже п`ять років нема, - каже жінка. – Саме завдяки своїй мамі, її вірі у мене, я можу співати своїй дитині колискові та читати книжки.