Андрій Лісовенко
… Чернівці зустріли його густим туманом. Раніше бачив це місто лише як точку на карті – і нічого більше. Тепер тут, у Чернівцях, починав нове життя.
Андрій Лісовенко, лікар-кардіохірург, виїхав з Луганська у травні 2014 року. Залишив усе: улюблену роботу, квартиру, друзів. Забрав трьох дітей і дружину від «руського міра». І почав життя з чистого аркуша в Чернівцях, де на той момент кардіологічні операції практично не виконувалися, пише ІА АСС.
Андрій Лісовенко з 2009 року успішно працював у відділенні рентгенваскулярної хірургії Луганської обласної лікарні. Розповідає: у медицину прийшов свідомо, після служби в армії. І ще під час навчання знав, що займатиметься хірургією. У Луганську встановлював штучні водії ритму серця та виконував стентування. Життя було цілком стабільним і комфортним. Поки не почалися повстання і заклики про «руський мір».
«Я розумів, до чого все йде. Я завжди мав проукраїнську позицію, бачив, хто стоїть за мітингами, на які виходять місцеві бабусі і дідусі. Кураторами були чистокровні росіяни, кадрові військові. Тоді зрозумів, що мені тут нема чого робити, - розповідає Андрій Лісовенко. – Тоді ще не зайшли війська, не почали стріляти у самому Луганську. Тільки напали на прикордонну заставу, почалися обстріли у Щасті, формувалися бандитські угрупування.
Я не міг прийняти ту владу, тому мені довелося їхати. Написав заяву на відпустку, зібрав сім`ю і поїхав. Знаючи, що назад уже не повернуся».
Для переїзду Андрій Лісовенко розглядав три міста України – Полтаву, Кіровоград та Чернівці. При чому про Чернівці лікар нічого не знав - ніколи не бував у нашому місті.
«Не знаю, чому так сталося, але пошук роботи я розпочав саме із Чернівців. Зателефонував до Департаменту охорони здоров`я, розповів, хто я і що вмію робити. А у відповідь почув: «У нас такі операції не проводяться. Такі фахівці нам не потрібні, бо немає державного ангіографа». Уявлення не маю, з ким тоді спілкувався, - розповідає Андрій Лісовенко. – Поклав слухавку. Але в Інтернеті прочитав, що у Чернівцях є приватна клініка «Angelholm», де виконують стентування. Хоча шукав роботу у державній структурі, все ж вирішив спробувати зателефонувати туди. Адміністратор записала мій телефон і сказала, що передасть все директору. Якщо відверто, на цьому я «викреслив» Чернівці зі свого списку. Вирішив: зробив усе, що мав, мабуть, не для мене це місто… Але директор клініки Ярослав Васильчишин зателефонував мені і запросив на співбесіду».
Через тиждень після розмови з Ярославом Васильчишиним Андрій Лісовенко приїхав до Чернівців. Вийшов з потяга на вокзалі – і потрапив у суцільний густий туман, як молоко.
«Таксист віз мене за вказаною адресою. З вікна авто не видно було нічого. Машина бряжчала на бруківці. От відверто, була думка: «Боже, куди я потрапив?.., - пригадує кардіохірург. – Співбесіда пройшла чудово. Через 2 тижні я пообіцяв приступити до роботи. За цей час мав перевезти до Чернівців сім`ю. Коли туман розсіявся, побачив місто. І зрозумів, що залишаюся тут».
Перший час родині з Луганська було непросто. Доводилося винаймати 2-кімнатну квартиру, у якій після луганської 4-кімнатної почувалися дуже тісно. Старшому сину тоді було 14 років, молодшим дітям – 6 і 3 роки.
«Власне, діти найшвидше адаптувалися. Вони вийшли у двір, познайомилися з однолітками – і все, звикли, - розповідає Андрій Лісовенко. – Я їздив містом із навігатором – інакше перший час не орієнтувався. Переламним був момент, коли вдалося продати квартиру в Луганську і придбати у Чернівцях. Трапилася ця подія через 4 роки життя в Чернівцях. Для мене власне житло – це дуже важливо. Поки у центрі Луганська залишалася закритою моя оселя – відчував, що мій дім там. Коли продали квартиру і придбали у Чернівцях – усвідомлення дому там зникло. Мій дім, моя родина, робота - у Чернівцях. Тут у мене народилася донечка. До речі, вона любить казати: «Я одна у сім`ї буковинка, ви – луганчани».
У 2014 році екстрені стентування у комунальних лікарнях Чернівецької області не виконували. Бо, по-перше, в обласному кардіоцентрі не було ангіографа, а, по-друге, і відповідних фахівців.
Андрій Лісовенко працював у клініці «Angelholm», де виконував тільки планові стентування. У 2016 році за ініціативи головного лікаря Чернівецького обласного кардіологічного диспансеру Ірини Маковійчук та керівника шведсько-українського медичного центра «Angelholm» Ярослава Васильчишина була укладена угода про співпрацю (як варіант державно-приватного партнерства), ухвалена Департаментом охорони здоров`я Чернівецької ОДА.
««Angelholm» мав сучасний якісний ангіографічний апарат, на якому ми виконували планові стентування. Звісно, послуга була платною. Завдяки домовленостям, ми почали у співпраці з кардіоцентром виконувати екстрені стентування. Завдяки тому, що цих два медичних заклади розташовані поруч, створили модель кардіохірургічного відділення на базі кардіоцентру. Тут позмінно чергували чотири лікаря-кардіолога: двоє – з кардіодиспансеру, двоє – з «Angelholm». Коли «швидка» привозила на приймальне відділення хворого з інфарктом міокарда, черговий лікар на обладнанні «Angelholm» проводив безкоштовне стентування судин, - розповідає Андрій Лісовенко. – Так вдалося розпочати надавати допомогу буковинцям в екстрених випадках».
У 2018 році для Чернівецького обласного кардіоцентру нарешті придбали державний ангіограф. Тоді ж відкрили відділення інтервенційної кардіології, яке очолив Андрій Лісовенко.
«На той час в Чернівецькій області 1000 людей на рік хворіли на інфаркт міокарда, багато людей помирало. Деякі хворі залишалися інвалідами. Придбання ангіографа докорінно змінило цю ситуацію. Ми оперативно надаємо допомогу, а отже – рятуємо життя буковинців. Пацієнти з гострим інфарктом міокарда на 100% забезпечені всіма препаратами. Стенти також є в наявності. За перший рік роботи було проведено понад 1300 операцій – коронарографій, стентувань, встановлення кардіостимуляторів. За цими цифрами – врятовані життя, - говорить кардіохірург. – А ще – ми сформували потужну команду професіоналів у відділенні. У нашій роботі це дуже важливо».
Нині Андрій Лісовенко має можливість робити значно потужніші операції на серці, ніж колись у Луганську. Бо технології не стоять на місці, а лікар – постійно вчиться. Каже, уже готовий розпочати стентування аорти, пройшов відповідне навчання у Києві. Проте коронавірус став на заваді – поки що планові операції заборонені.
«Мене дуже непокоїть те, що така хвороба – аневризма аорти – у нас залишається недіагностованою. Тому планую об`їхати райони, поспілкуватися з лікарями, розповісти, як виявляти недугу і терміново направляти до кардіоцентру, - каже Андрій Лісовенко. – В Чернівцях ми зможемо зробити комп`ютерну томографію з контрастуванням, змоделювати стент. Перший час стентувати аорту нам допомагатимуть фахівці з Києва, а інформаційну та наукову підтримку забезбечать фахівці з Німеччини. Людина після такої операції наступного дня вже може ходити, добре почувається.
Ми вже були готові впроваджувати ці операції, але ковід, на жаль, нас зупинив. При чому мушу констатувати: серцевих захворювань не поменшало, а навпаки – стало більше. Але люди налякані пандемією, поступають в лікарню вже у важкому стані. На жаль, ми втрачаємо дорогоцінний час…».
Найкращий робочий день для Андрія Лісовенка – коли є робота. І навіть багато хворих не лякає лікаря. Навпаки, каже, це ознака того, що хворобу вчасно діагностували.
«Найгірший день – коли нема пацієнтів. Бо я із тих скептиків, хто не вірить, що їх може не бути, - говорить кардіохірург. – Значить хтось десь недопрацював, не виявив, а отже, не врятував. Багатьом людям потрібна допомога».
Найгірші робочі дні для Андрія Лісовенка – це коли не вдається врятувати хворого. Лікар зізнається, що дуже боляче переживає ці періоди і назавжди запам`ятовує цих пацієнтів.
«Ми, лікарі, не боги. На жаль, іноді ми не можемо врятувати. Боремося до останнього, навіть коли розуміємо, що випадок безнадійний. Але кожен має право на те, аби за його життя боролися. Коли таких пацієнтів вдається врятувати – це перемога, якщо ні – біль… - розповідає кардіохірург. – Після втрати хворого я на кілька днів замикаюся в собі. Аналізую все: чому так сталося, що можна було зробити по-іншому… А потім повертаюся до роботи. І знову борюся за чиєсь життя».
Отримуйте новини в Telegram
У Луганську в Андрія Лісовенка залишилися приятелі, зокрема – серед лікарів, з якими працював. Багато колег так само, як і він, перебралися в мирні українські міста. Хтось –залишився на окупованій території, багато виїхали за кордон.
«Коли спілкуємося, намагаємося не чіпати політичних тем. Бо вони болісні і для мене, і для них. Вони не винні, що залишилися у Луганську. Дехто намагався переїхати, але не знайшов себе – і повернувся. У будь-якому випадку вони так, як і я, лікують людей. Вони не брали до рук зброї. То в чому їх провина?...» – міркує лікар.
… Андрія Лісовенка кличуть до операційної. Наостанок запитую, чи назавжди він у Чернівцях, чи почувається тут, як вдома. Лікар хвилину мовчить, а потім відповідає:
«Я більше не можу говорити, що те, де я є зараз, - це назавжди. Коли жив і працював у Луганську – здавалося, це назавжди. А потім раз – і все змінилося. Після того я не будую довгострокових планів, - каже кардіохірург. – На сьогодні я не хочу, аби оте «раз» знову сталося. Мене у Чернівцях все влаштовує. Тут моє життя, родина, друзі, робота… Але чи завжди буде так?.. Цього ніхто не знає».
Авторка: Ольга КАМСЬКА, ІА АСС
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
