За все життя я особисто зробила багато помилок, але благословенна "капетефеха" жоден раз мене не підвела.
І не кажіть, що це дрібне. Магічна формула-шпаргалка часто допомагала почуватися на висоті, бо завжди й сама суджу багато про людей з того, як вони пишуть. Це дало відчуття певності й спокою - і не лише на іспитах. Низку всіх вигод можу безкінечно донизувати - хай вони й дивно звучатимуть для тих, хто не вважає, що мова - це так уже й багато значить. Я тут буду говорити завжди з позиції - не просто багато значить, а - визначає дуже багато потрібного для повноцінного життя.
От я й читала книжку Зірки Мензатюк "Чарівні слова", думаючи саме так.
Читати ще: Презентувала Зірка Мензатюк "Чарівні слова" на Львівському форумі у 2016 році
Читачі дошкільного віку та початкових шкільних років, гортаючи яскраві сторінки в розсипах весело вималюваних літер ( художниця - Корнелія Коляджин - також бавилася) отримують корисний і дотепний спосіб не зненавидіти мовні правила й не засохнути від нудьги, зазубрюючи різницю між синонімами та антонімами, префіксами й суфіксами, вимовляючи страшне "паліндром", а вже годі й згадувати про всі ті глухі, шиплячі та дзвінкі…
Так вона написала й "Чарівні слова".
Вивчити йотовані вочевидь веселіше, коли героєві книжки замість "йакогось мйача", "йіжака" ,"йаблука" та "вйуна" добрі друзі "я","ї" та "ю" допоможуть все зробити простішим.
Глуха казочка, дзвінка казочка й шипляча - це однозначно цікавіше й помічніше, ніж зубрити перелік звуків, та й запам'ятовується ця наука, як картинки. (Так ми колись уявляли "капетефеху" як таку товсту глуху бабу, що не чує звука "з").
Легкі прозорі сюжети.
З відьмою, що почала шукати в чаклунських книгах, де над "і" бракує крапки,- щоби завершити зло.
Із запрошенням на великий бал іноземців "електрики","математики", "фізики" та інших гостей в українській мові, що така гостинна - аж стали в ній давно-давно своїми такі наші, українські, слова як "герой" та "мальва", хоч і не забувають своє грецьке та латинське походження.
Герой книжки захоплюється цією магічною грою - а разом із ним і, впевнена, старші члени сім'ї теж утягнуться в це несподіване пізнання мови, яку зараз почали по-іншому вивчати, бо часи, коли покоління батьків і бабусь із дідусями вчилися, не дуже їх до цього заохочували.
Наприкінці, вже просто на закуску, Васильку стає ясно, що він царевич - і не лише тому, що він усіх помирив, а ще й тому, що й названий він простим іменем Вася невипадково, а зі смислом. Та це вже тема іншого уроку, який, напевне, авторка вже готує.
Книжка-гра, легенька, корисна, доброзичлива, стане в пригоді в наших родинах.
Джерело: bbc.com
