Заслуг у викладача фізики Чернівецького ліцею №1 Пауля ПШЕНІЧКИ не злічити. За суперпрофесіоналізм його удостоєно не тільки звання заслуженого вчителя України, він став Соросівським учителем і Учителем світу після перемоги у міжнародному конкурсі вчителів Intel ISEF у Портленді (США).
Наша розмова з людиною, яка не тільки заходить у клас до українських учнів, а й читає лекції й проводить майстер-класи в університетах і школах світу.
— Паулю Францовичу, чому ми запрошуємо фахівців на високі урядові посади з усіх усюд? Звідки така непевність у власних силах?
— Немає нічого поганого, коли запрошують фахівців з інших країн — це практикують у сучасному глобалізованому світі. Чи запрошують вартих того людей — це питання якості саме наших управлінців. Менеджери високого рівня підбирають першокласних фахівців, кажуть японці, а менеджери другого сорту оточують себе низькосортними заступниками. Є проста формула Тараса Шевченка: «Чужого навчайтесь, свого не цурайтесь».
Працюю з нашими дітьми і щодня переконуюсь у величезному потенціалі наших людей. Знаю: Україна увійде в десятку найуспішніших країн, якщо ми в освіті, як і в багатьох інших галузях, не пробігатимемо повз свої зупинки, наздоганяючи інших.
— Ваш метод проектно-орієнтованого навчання зацікавив світ у буквальному розумінні: лекції в університетах Принстона, Цюриха, де вчився сам Ейнштейн, у Лондоні. А як у нас?
— Добре володію всіма освітніми технологіями, а проектно-орієнтованому методу надаю перевагу, бо він дає змогу швидко вивести на життєву орбіту здібних дітей. Його ефективність ґрунтується на практичному і систематичному закріпленні здобутих знань і вважається в усьому світі одним з найвищих. Учні, які пройшли цю систему ще в школі, починають наукову роботу на перших курсах вишів, з другого-третього курсу практикують у великих фірмах, закінчують університети за три-чотири роки. Головне, чого вчить проектний метод, — вміння мислити, самостійно вчитися і взаємодіяти з однодумцями в команді. Потрібно розуміти, що проектна робота з учнями потребує великих затрат часу, здебільшого в позаурочний час, низько або зовсім не оплачується, а тому не дуже поширена.
Мені доводилося виступати з лекціями і майстер-класами перед різною аудиторією: вчителями з 42 країн і менеджерами компанії «Інтел», в національному університеті Сінгапура, на міжнародних конгресах, перед науковцями, аспірантами, студентами-фізиками, в обговоренні проблем викладання фізики в Німеччині та спеціалізованих лабораторіях США. Знайомий з багатьма ентузіастами проектного методу в Україні, країнах Європи, Азії, Америки і можу сказати, що інтерес до цього способу навчання надзвичайно високий.
— Тим часом з вашими підручниками в Україні не завжди легко пробитися до пересічної школи. Що на заваді?
— Ситуація з підручниками, які ми написали з доктором фізико-математичних наук Степаном Мельничуком, майже анекдотична. Відгуки фахівців з вишів, учителів зазвичай позитивні. А деяких співробітників інститутів післядипломної освіти — нищівні й навіть пронизані ненавистю. З одного і того самого приводу діаметрально протилежні: задачі в підручнику надто складні або надто прості.
Гадаю, доступ у коло авторів, яких приймають, обмежений і його ретельно оберігають. Щоб туди потрапити, потрібні особливі здібності. Мої учні, навчаючись за нашими підручниками, показують високі результати у конкурсах на національному і міжнародному рівнях.
— Куди діваються згодом ці діти — розумники і розумниці, з переможними науковими проектами, з якими ви представляли Україну в Австрії, США?
— Таланти знаходять собі застосування в усьому світі, головно там, де в них є потреба, доступ до хорошого обладнання, добре організована робота, достойна оплата праці. Працюють і в Україні — вчителями шкіл, викладачами вишів — дослідниками, маючи ступені кандидатів, докторів наук, є й такі, що працювали за кордоном і повернулися.
— Ви координатор Міжнародної конференції молодих вчених, яку проводять лише у столицях держав. Винятком стали Чернівці. Завдяки вашій протекції?
— Мабуть, було враховано, що вихованці Чернівецького міського молодіжного наукового товариства «Квазар», яке мені випало заснувати і очолити, стали зразком в Україні. За 25 років виконано понад 150 наукових проектів з фізики, екології, астрономії, інформатики, соціології та лінгвістики. Ми здобули 21 медаль, 112 дипломів на національному та міжнародному рівнях.
— Яке ваше ставлення до освітніх реформ в Україні?
— З початком незалежності в нашій системі освіти впроваджено дві варті уваги новації: створення профільних ліцеїв та гімназій і Малої академії наук. Чим, на мою думку, справжня освіта відрізняється від непродуктивного пережовування фактів? Передовсім це набір традиційних базових предметів, які викладають так, щоб розвинути аналітичне мислення. Кількість потрібної інформації подвоюється щокілька років, що вимагає від нас постійного навчання впродовж життя, натомість базові засади фактично залишаються незмінними.
Бездумне копіювання не найкращого досвіду інших країн, коли будь-яка вигадка негайно впроваджується заради бажання справити враження, викликає в учителів справжній жах перед черговими змінами. За 26 років незалежності Міносвіти не спромоглося узгодити програми з практиками — викладачами математики, фізики та астрономії. Однак з’явилась ідея об’єднати групи окремих предметів в один коктейль, наприклад фізику, хімію, біологію та астрономію. Фізика, що є пріоритетною в нинішньому технологічному світі, як предмет фактично знищується. На черзі хімія, біологія та математика. Учні не наважуються складати ЗНО з фізики, а виші технічного спрямування приймають заяви учнів, що мають сертифікати з географії, англійської мови, бо не хочуть залишитися без абітурієнтів. Подальше ігнорування цього явища може викреслити Україну зі списку технологічно розвинених країн.
Американці збираються вкласти величезні кошти в реформи. Сходяться на тому, що взірцем може бути Фінляндія. Основа успіху її системи освіти — не стільки свобода учнів чи продуманість інфраструктури школи, відносно невелике академічне навантаження за значно меншого, ніж в Америці, фінансування, а особлива увага до вчителя, його фахової підготовки, його незалежності від будь-якого зовнішнього контролю і тиску. Саме це вивело середню освіту фінів на перше місце у світі з точних предметів. Конкурс на посаду вчителя у найвіддаленіших куточках країни величезний, у педагогічні виші — 10 осіб на місце. Так само у Швейцарії.
— Ви стали особистістю завдяки батькам, учителям і шкільній бібліотеці невеликого селища Берегомет. Яке ваше ставлення до різних аспектів виховання в час ІТ-технологій і до людського спілкування?
— У становленні кожної людини велику роль відіграє раннє дитинство, сім’я, її історія, школа, соціальне оточення, місце, в якому живеш, і багато інших випадкових і не зовсім чинників та подій. Виховує все: домашня і сільська бібліотеки, віденський рояль, сусіди, відсутність прискіпливої опіки, свобода ініціативи, довкілля. Я навчався у прекрасній сільській школі, поряд з якою був добре обладнаний стадіон, нам викладали віддані своїй роботі вчителі, які з гумором ставилися до броунівського руху учнів.
Учителем став випадково, але не шкодую — це прекрасна професія. Свою значущість відчуваю, коли зустрічаюся з колишніми учнями. У моєму професійному становленні після університету особливу роль відіграв колектив 24-ї чернівецької школи, її директор Іван Часник. Завжди рівний у спілкуванні, раніше від усіх приходив на роботу і приязно зустрічав учнів і вчителів на порозі школи. Мені пощастило привітати його зі 100-річним ювілеєм, і я з подивом пригадав, що він жодного разу за 10 років співпраці не зробив мені зауваження.
ІТ-технології багаторазово посилили спілкування — в мережі. Люди стали розкутішими. Звичайно, якість спілкування залежить від рівня індивідуальної культури кожного учасника, тож дуже важливо дбати про оснащення бібліотек, шкільних кабінетів, розвитку засобів електронної комунікації.
Перебуваючи у Празі, зайшов у шевську майстерню. Її літній господар розповів, що вчиться заочно на філософському факультеті столичного університету. На запитання, чим спричинений такий вибір, відповів: «А як я спілкуватимусь із сусідом, паном адвокатом?» Щоб мати щастя спілкуватися, треба відповідати.
— Розкажіть, будь ласка, про себе.
— Про себе — це про свою професію. Гадаю, хорошими вчителями стають люди, в яких нема яскраво вираженого великого таланту, а всього потроху. Головне, щоб йому було цікаво з дітьми, а їм — з учителем. У ліцеї, де працюю з 1991 року, доволі довго були куратори: працювали тільки класними керівниками. Потім цю новацію скасували, і мені дали 8 клас. Це було сім років тому після 19-річної перерви. Нове покоління учнів справило на мене враження, близьке до шоку. Вони прийшли з різних шкіл і принесли звички, характерні для своїх закладів. Привести їх до ладу вдалося величезною напругою сил — моєю і батьківського колективу, і я зрозумів, що пропустив без класного керівництва цілу епоху.
Другий шок відчув, коли ознайомився з обсягом паперів, які класний керівник повинен оформляти впродовж року. Безглуздість більшості з них вражає.
У галузі освіти за останні 25 років у світі — справжня революція. Через інтернет можна заочно здобути освіту в найкращих вишах світу, відеолекції видатних викладачів у вільному доступі, виконуйте контрольні роботи і отримуйте сертифікати. Мої випускники вже користуються цим. Однак потрібен учитель, як і найкращій спортивній команді — тренер. Пряме людське спілкування не вдасться замінити — знання від машини можна максимально передати тільки машині. Тож у закладах освіти потрібна свобода дій, а в центр процесу слід поставити вчителя, викладача, інакше буде біда.
— Знаний поет післявоєнної Європи Пауль Целан родом з Буковини не зміг пережити відторгнення від своєї землі навіть в умовах життя з французькою аристократкою. Ваш рід розкидало в різні куточки світу, ви вчилися в українськомовному Берегометі і румунськомовному Карапчеві. Як щодо людського стрижня — він слабшає чи навпаки?
— Міцніє. Целан загинув би в концтаборі, якби вчасно не вдалося втекти в Париж, але від себе не втечеш: його спіткала доля багатьох талановитих поетів із вразливою душею — короткий вік. Характер людини формується в ранньому дитинстві й допомагає жити і досягати мети будь-де й будь-коли. Вогонь гартує сталь і палить солому.
Автор: Ольга ЛОБАРЧУК
Джерело: «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Пауль ПШЕНІЧКА. Народився 1946 року в Чернівцях. Закінчив Чернівецький державний університет. Викладач Буковинської Малої академії наук, автор підручників для середньої школи, науково-педагогічних статей у вітчизняних та міжнародних журналах, координатор Міжнародної конференції молодих учених в Україні, член журі міжнародних і всеукраїнських конкурсів з фізики, читає лекції й проводить майстер-класи в університетах і школах світу.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
