Я хотів стати медиком, як і мої батьки. Навіть вчився в нашій 23 школі, з хіміко-біологічним нахилом. У моїй родині всі медики, тому в мене не було навіть сумнівів у тому, ким я стану. Ще з першого класу знав, що піду в медінститут. Тоді у 80-х роках, не займалися бізнесом, не було юристів. У школі ми були в хороших стосунках з нашою вчителькою Наталією Степанівною Колесник. Вона лише завершила навчання на філологічному факультеті і ми для неї були першим класом. Я вчився добре, але за поведінку в мене були погані оцінки.
Ми з друзями були активними та цікавилися мітингами, тоді у 1989 році зароджувалися національні рухи. Фестиваль «Червона рута» взагалі перевернув мою свідомість. Ми слухали українську музику. Раніше при Союзі ми з друзями говорили російською, а після фестивалю - заговорили українською. Я брав участь у всіх мітингах. Це був такий драйв, коли ганяються за тобою, бо ти з державним прапором на Центральній площі, ставиш його над нашим університетом, коли викладачка прийшла з українським значком і всі лише й обговорювали, яка вона смілива. Це була наша революція в культурному сприйнятті.
Почав займатися бізнесом ще у студентські часи. Тоді якраз відкрилися кордони з Польщею, Румунією, приїжджали поляки до нас торгувати. Всіх, хто стояв на базарах називали «фарсовщиками». Тоді час був цікавий: з’явилися джинси, жвачки. А потім наші почали їхати за кордон і мені як підлітку звичайно хотілося заробляти власні кошти. Ми були сім’єю не надто заможною, тому хотілося бути незалежним. Намагалися заробити десь гроші, підторговуючи на базарі. Почалося все з того, що в мене з’явився друг, який мав ідеї для бізнесу і весь час мене тягнув у ці проекти. Можливо, якби я з ними не товаришував, то до сьогодні був би лікарем.
У 90-х роках була криза, всі намагалися щось продавати. І в Тисмениці, звідки мій друг, співробітникам платили хутром, бо грошей не було… Тому там намагалися заробити, продаючи хутро. Він також запропонував продавати з машини, ставити на капот шапки, шуби і торгувати з багажника. Це був мій перший досвід ведення бізнесу - продавати з багажника.
У той період також відкрилася Туреччина, їздили за килимами, цукерками, і у нас з другом знову з’явилася ідея - позичити гроші, викупити бус і здавати його в оренду. Так і зробили, їздили в Румунію і Польщу, возили праски, кип’ятильники, резинки від трусів.
Читайте також: Змінити Чернівці та Буковину: громадянський рух «Єдина Альтернатива» висунув своїх кандидатів на місцеві вибори 2020 року
А потім товариш запропонував поїхати продавати в Югославію лінзи. Мій тато був аптекарем, взяв у нього необтесані лінзи і поїхали в Югославію. Ми тоді навіть і не здогадувалися, що подорож триватиме 2 місяці. Почалося з того, що затрималися у Румунії. Кошти, які тоді були з нами, швидко закінчувалися, тому сиділи на харчах, які взяли з дому, а спали на лавицях. А коли приїхали в Югославію, там почалася війна, кому вже були потрібні ті лінзи? Ні телефонів не було, ні зв’язку. Винищувачі літають і ми чекаємо, поки продамо лінзи. А в мого друга якраз в той час мало бути весілля. Він сів і поїхав в Чернівці, а я лишився сам, і в мене крадуть всі гроші, я лишаюся лише з паспортом…
Коли нарешті дістався додому, батько сказав, що бути бізнесменом – це не моє. Він мені заборонив торгувати - сказав, щоби я повернувся до медицини. Але у нас з другом знову виникла ідея. Ми почали продавати олію. Переливали її в 200 літрові бочки і возили до наших базарів на старому військовому ВАЗіку. Ми цією олією займалися два роки і після неї почався бізнес.
В інституті у мене були друзі з Чернігова. Коли закінчували навчання, не хотіли втрачати зв’язок, тому вони запропонували продавати разом з олією щось інше, з Чернігова. У них було на той момент хороше пиво. Ми спробували і почали возити до Чернівців і чернігівське пиво.
А в 1998 році ми з другом створили фірму «РОМА», об’єми збільшилися і ми почали масштабуватися.
Усі керівники, які працюють у нас на фірмі, починали з самих низів. Ми практично жодного разу не брали когось ззовні, особливо працівників вищої ланки. Всі люди, які є зараз топ-менеджерами, вийшли з простих водіїв, бухгалтерів.
Знаєте, існує така теорія, що для страховки краще відкрити кілька бізнесів. Ми вирішили піти у виробництво, тому відкрили паб «Гойра» з власною пивоварнею. Мене обурило, що в нас все австрійське, іноземне, хотіли мати щось своє, буковинське. Цей бізнес почав приносити прибутки лише через два роки. Ми багато чого не вміли, не знали, а вчилися на власних помилках.
Коли відкрили ресторани, подумали, чому б не відкрити і магазин? Тоді увійшли в продуктовий рітейл. Спочатку працювали по франчайзингу, а потім вирішили створити власну мережу магазинів, так було створено «Норму» та «Тайстру».
Відверто кажучи, бізнесову освіту я отримав лише декілька років тому, вивчився в Києво-Могилянській бізнес-школі. Мені подобається, що там виховують не лише бізнесмена, а й громадянина.
Років 10-15 тому я зрозумів, що хочу допомагати іншим. Почав фінансово допомагати багатьом проектам, у сфері спорту, медицини. Я бачу, як їм складно, як не вистачає елементарного обладнання і допомагаю. У нас є інтернат у Станівцях, спортивні секції, яким також допомагаємо протягом 10 років. Співпрацюємо з благодійними фондами, Мартою Левченко. Коли вона прийшла до мене в гості, і ти бачиш її очі, як вона пропускає історії діток через себе – просто неможливо не допомогти.
Ми також є стратегічним партнером Української академії лідерства. Мені цей проект сподобався і я зробив все, щоби він з’явився у Чернівцях.
У 2005 році я перший раз став депутатом Чернівецької обласної ради. Тоді я не знав, як це працює, але отримав досвід. Я побачив багато речей, які є в політиці, але мені це не сподобалося. Усередині бруд, махінації, а я живу трохи в іншому світі, тому й пішов звідти.
З 2014 року напрямок меценатства трохи змістився і перейшов на армію. Це стало викликом для нашої країни, я зрозумів, що треба щось робити. Ми працювали з волонтерами, бо зрозуміли, якщо не допоможемо армії, то війна добереться й до Чернівців.
Того ж року я увійшов до складу виконкому, щоби працювати на благо міста і нам це вдавалося. Але через рік все змінилося, я зрозумів, що не можу вплинути на рішення. До мене не прислухалися, я в меншості і я не розумів, навіщо взагалі там потрібен.
Насправді кошти у міста є, але не має управління. Ці кошти неефективно та непрозоро використовуються. Я порівнював бюджет Вінниці та Івано-Франківська. Насправді у нас вони схожі. Але чому в сусідніх областях кошти витрачаються на потрібні галузі, а в Чернівцях - ні?
Місцева влада не має бути пов’язана з політикою. Для мене управління містом – просто хороший, класний та правильний менеджмент, результат якого залежить від команди. Мер – це лідер, який направляє і об’єднує команду. Я переконаний, що команда «Єдиної Альтернативи» впорається з ефективним управлянням містом.
Разом наведемо лад в місті!
Наші новини є у Facebook
Політінформер
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Заїзжа калька про відсутність спеціалістів зустрічається доволі часто. Але скажіть, як часто поєднуються першокласні спеціалісти з управлінцями в одному флаконі.
Поки що з усіх груп альтернатива показала "свіжі" обличчя. Чи зможуть вони зібрати ко***** спеціалістів: надіюсь. Всі інші точно відомо, що ні.