Альона пригадує, як перед початком повномасштабного вторгнення дні були неспокійними, тривога нібито висіла у повітрі – не вірилося, що схоже жахіття може трапитись у 21 столітті, пише Медіа агентство АСС. А відчуття чогось масштабного з’явилося 16 лютого, коли Зеленський запровадив День єднання.
«Того дня я прокинулася від гучного гімну, який лунав з майданчика школи. Цього разу реакція на славень у мене була іншою ніж зазвичай: набігли сльози і збільшилася тривога. 24-го лютого я спокійно спала, допоки не розбудив дзвінок заплаканих мами і сестри. Вони сказали, що почалася повномасштабна війна, що було дуже багато ракетних обстрілів, і російські війська зайшли на територію нашої країни. Повірити було важко, але від реальності тікати теж не хотілося. Шок, сльози, страх, невідомість, не було чіткого розуміння, що робити далі. Довго гортала стрічку новин, заспокійливі відео наших військових, що все під контролем, і ЗСУ дають ворогу відсіч, - давали надію», - розповідає Альона Василович.
*Матеріал підготовлено в рамках ініціативи Національної спілки журналістів України «Журналісти важливі»
Отримуйте новини в Telegram
У перші години війни дівчина важко могла зібрати думки докупи. Але було чітке усвідомлення - що нікуди виїжджати вона не буде, хоче бути вдома зі своїми найріднішими та стати корисною для країни.
По обіді 24 лютого Альона прийшла на радіо. Була дуже напружена і тривожна атмосфера у студії, сльози періодично мимоволі котилися з очей. Етери змінилися за контентом, більшість тем дотичні до ситуації у країні.
«Окрім роботи я долучилася до волонтерів, які допомагали вимушеним переселенцям, ми кілька днів ходили у наші гуртожитки і прибирали кімнати, щоб туди потім заїхали люди. Паралельно ходила на етери, змогла зібрати себе докупи і давати максимум корисної інформації…. Місяць потому, у березні, мене запросили виступити на благодійному концерті, організовував його Центр культури і дозвілля ЧНУ. Тоді всім нам вдалося зібрати понад 27 тисяч грн. З того моменту я долучалася до всіх ініціатив. Виступала я не лише сама, а і з гітаристом акустично, з колективом ми також дали благодійний концерт в рамках проєкту «Музика Перемоги». До речі, після цього концерту наш барабанщик Анатолій Ковалів поміняв культурний фронт на військовий і пішов до лав ЗСУ», - каже дівчина.
За цей час у Альони як у багатьох українців з’явилась звичка донатити, допомагати закривати потреби знайомих військових.
У житті як і у роботі зникла легкість і безтурботність. Ведуча пояснює, що стало важче налаштовувати себе на позитивний лад, особливо після жахливих новин про ракетні обстріли чи смерть наших захисників. З позитивних аспектів - стала більш стресостійкою.
«Переоцінка цінностей точно відбулася. З важливого зосталося - любити, бачити усмішки рідних і наших захисників та захисниць, це вселяє неабияку віру у нашу неминучу перемогу. Нам потрібна підтримка цивілізованого світу, потрібно більше зброї, техніки і всього, що допоможе українським захисникам знищити ворога на нашій землі. Ще надважливо збирати і показувати докази злочинів країни-агресорки і вимагати від Гааги справедливого суду і покарання. Інформаційна війна теж має важливе значення. Ще Леся Українка писала: «слово - єдиная зброя». Це важливий інструмент, яким можна заспокоїти чи змотивувати, це можливість донести цивілізованому світові правду. А пісні та музика - як ліки. Таке чула неодноразово від військових, як мотивуючі українські пісні підіймали їм бойовий дух», - додала Альона Василович.
Ведуча переконана, що українці - нація героїв, непереможні, відважні, безстрашні, а головне – єдині. Світ давав Україні тиждень, а нація вже рік героїчно виборює свою свободу. Попри високу і страшну ціну перемога неминуча.
А також Альона разом з друзями чекають на свого барабанщика Толіка. Його відпустили пів року тому на фронт за умови швидкого повернення, аби дати переможний концерт.
Авторка: Софія Боднараш, студентка ЧНУ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
