Капелан — це частина військового підрозділу, пише Медіа агентство АСС. Усе, що сьогодні робить український воїн, це прояв безмежної любові до своєї країни, народу, до своїх рідних – так кажуть священнослужителі.
Найважливіша складова перемоги — бойовий дух українського воїна. Саме цим і займають капелани - дбають про людське у людині в тих умовах, коли бракує найнеобхіднішого, коли загроза стає близькою, а виклики масштабними.
«Наше покликання - зберегти людину у військовому однострої. Бо перемога не лише у відсічі російському агресору, але й у здатності будувати Україну після нашої перемоги. Чи може священник бути осторонь війни? Ми з солдатами, з їхніми родинами, з тими, хто оплакує і хто чекає. Часто питають: чому добрий Бог допустив війну? Але не він її розпочав. Він настільки шанує людину, що дав їй право волі і вибору робити помилки. А війну почала особа. Яка вже втопилась у крові. Там, де ми недопрацьовуємо – допрацьовують вороги. Якщо не виховаємо своїх патріотів, то їх виховають російські священники, вчителі, воїни», - розповідає капелан, отець ПЦУ Віталій.
Отримуйте новини в Telegram
Капелани почергово і щотижня відправляються на фронт. Раз у місяць випадає нагода і отцю Віталію зустрітись з військовими. Він може привезти на схід те, чого не привезе жоден волонтер - святі тайни.
«Під виглядом хліба і вина ми несемо кров і тіло Ісуса, і цим показуємо, що Господь поруч і допомагає. Також вояки сповідаються. Це глибокі і важкі розмови, хлопці розкриваються по-іншому. Їм так важливо почути, що він не вбивця. А з любов’ю захищаєш свій народ, ліквідувавши при цьому військову одиницю ворога. Ти не грішник, а воїн і герой. Знайти правильні слова – це функція капелана. Дати віру у завтра і сили боротись сьогодні», - додає отець Віталій.
Війна і віра не так складно поєднуються, коли мова про захист, а значить про любов до тих, кого захищаєш. Священник зауважує, що важливим є вишкіл та виховання дітей, пропагувати національну свідомість змалку, аби перетворити українця з пасивного раба у активного націоналіста, якому болітиме Україна. І нація відбудеться тоді, коли Бог і Україна стануть понад усе для кожного.
«Очі бійців не забудеш ніколи. Ми об’їздили Харківщину, Херсонщину, Дніпропетровщину, були на тилових базах. Ми їм даємо надію. Приходиться і хоронити своїх друзів. Коли батько побратима, друга «Шелбі» підходить і питає – «яким був мій син», ти відповідаєш – «він був найкращим». Ми їх віддаємо до небесного війська Архистратига Михаїла. Ховав я і свого друга, земляка, побратима Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі». Винятковий командир, мав чуття небезпеки, але свій шлях завершив як Герой. Від осколка у шию. Ми приїхали у наш край до села Бовшів, проводжали, пам’ятаю горе рідних, друзів… важко було слова підібрати. А ще на фронті є розмови – «що робити, бо я вже отримую задоволення, коли вбиваю людину». Війна зробила багатьох звірами. Але ми боремось з любові до тих, хто в тилу. Опустимо руки – вони можуть зазнати горя, біди», - сказав отець Віталій.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов'язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
