Чернівецький фотограф Руслан Козлов побував у зоні відчуження через 30 років після вибуху на Чорнобильській АЕС. Фотороботи, які він привіз, вражають.
На екскурсію до Чорнобиля Руслан поїхав офіційно – з туристичною групою та екскурсоводом. На КПП «Дитятки» пройшов охорону та отримав власний дозиметр. Зоною відчуження можна ходити тільки з ним.
- Перше, що вразило, - радянська радіолокаційна станція «Дуга» для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет. Масштаби вражають. Однак, коричневі від іржі башти нагадують: уся зброя колись перетвориться на заіржавілий мотлох, - каже Руслан Козлов.
- Коли в`їхали у Прип`ять, дозиметри почали сигналізувати про збільшення рівня радіації. Екскурсовод розповів, що тут вона прирівнюється до опромінення, яке люди отримують від рентгену, - продовжує фотограф. – Усім відомий символ Прип`яті – колесо огляду. Насправді, цей парк атракціонів завершили будувати перед самісіньким вибухом. І жодна людина не встигла піднятися і подивитися на місто з вершини колеса.
- Одне з найбільш радіаційно забруднених місць – Прип`ятська лікарня. Саме туди звозили перших ліквідаторів, які отримали смертельну дозу опромінення, - розповідає Руслан Козлов. – Підходити до підвалів нам заборонили: туди скидали уніформу рятувальників, які поверталися з пожежі. Там – найбільша концентрація радіації.
У закинутому приміщенні лікарні – операційний стіл, два розчини для ін`єкцій, перевернутий бокс з інструментами… Відчуття смерті та безнадії.
- Мабуть, ще більше, ніж лікарня, вразив дитячий садок. Видно, дітей просто посеред дня забирали і вивозили з міста. Тож у колишніх групах досі можна знайти крихітні дитячі босоніжки, а на заіржавілих пружинних ліжках – покинутих ляльок, - говорить фотограф.
- Я піднімався на 16-й поверх багатоповерхівки. І хоча люди виїжджали зі своїх домівок лише з пакетом необхідних документів, бо вірили, що повернуться, у розтрощених квартирах практично не залишилося меблів та одягу. Екскурсовод пояснив: усе роздерибанили мародери, а потім розпродали на блошиних ринках України та за її межами, - продовжує Руслан. – У шахту ліфта скинули рояль, подекуди залишені радянські дивани-книжки.
Водночас, у місцевій бібліотеці на полицях лежать книги – їх ніхто не чіпав. Навіть підшивка журналу «Барвінок» є. Останній номер, який тут отримали, датований березнем 1986 року.
- У селах, поблизу Прип`яті, залишилися жити люди. Вони висаджують городи, п`ють воду з місцевої річки і розповідають приїжджим журналістам байки про риб-мутантів, - каже Руслан Козлов. – Насправді, ніяких мутантів там немає. Сом – це риба, яка їсть усе, що їй дають, і від цього набирає вагу. А оскільки екскурсійних груп у Чорнобилі вистачає, туристи кидають у річку цілі буханці хліба, розгодовані риби потім позують перед камерами.
- Ті місця, де дозиметр видавав гучний сигнал, необхідно було обходити. Екскурсовод попередив: якщо наступиш на небезпечну плиту – далі підеш босоніж. В ураженому радіацією взутті виходити не можна, - пригадує фотограф. – Я узяв з собою змінний одяг та взуття. І коли вийшов з КПП, перевдягнувся. А те, в чому ходив зоною відчуження, викинув у смітник.
Чорнобильська зона – це музей людського недбальства, це символ того, до чого призводить бажання людини панувати над природою. Там завмер час. Там обірвалося чимало життів. А людство, здається, так і не зробило висновків.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
