Інженер Фрідріх Шмідт 1872 року запропонував Чернівецькому міському магістрату виготовити трамвай на канатній тязі (як фунікулер). Тоді у нашому місті, як і в усій Європі, були поширені фіакри та омнібуси. Перші – це приватні кінські повозки, а другі - місткі карети на 10 – 15 чоловік, також на канній тязі. Проте, коням украй важко було долати крутий підйом від вокзалу до центру міста (нині частина вулиці Гагаріна).
Маршрут трамвая мав пролягати від вокзалу новою Вокзальною вулицею (нині Гагаріна) повз нинішній монумент танкові Нікітіна до площі біля римо-католицького костелу (нині зупинка «Шкільна»). Далі трамвай мав проїхати Центральну площу, піднятися вулицею І. Франка до Соборної площі. Звідти виїхати на вулицю Героїв Майдану до Фердинандсплацу (площі біля ринку «Центральний»). Там мала бути кінцева станція, обладнана паровою машиною, яка б канатові трамвая надавала б постійного руху.
Авторові проекту забракло грошей
На розгляд цього проекту пішли три роки. Та зрештою, Шмідту дозволили запустити в місті новий транспорт. Проте, йому так і не судилося це зробити. Бюрократія існувала і в ті часи.
Перед ним поставили вимогу обладнати лінію канатного трамвая, а маршрут від міста до вокзалу продовжити аж до Садгори. Засновник проекту не мав відповідних коштів та не встиг за відведений йому час започаткувати в нашому місті трамвайний рух. Відтак, створення чернівецького трамвая затягнулося 12 років. Лише 18 липня 1887 року містом проїхався перший трамвай. Він був уже електричним, а не канатним.
Пасажирам хамили й за Австро-Угорщини
Його рух розпочинався о 5 годині ранку від зупинки «Гартенгассе» (Садова) до Пруту з інтервалом 12 хвилин. Останній вагон відправлявся з Головного вокзалу о 23.00 до депо на вулиці Садовій.
Увечері на кожному вагоні світилися різнобарвні ліхтарі, колір котрих відповідав певному маршруту. Вагони, що йшли від Садової до вокзалу, освітлювали білим. Від парку ім. Шевченка – зеленим, а від вокзалу до Пруту – фіолетовим. Останні на маршруті трамваї світилися синім.
Та все це гарним було лишень на пепері. Через складну систему і постійну зміну тарифів за проїзд кондуктори брали з пасажирів стільки, скільки вважали за потрібне. Крім того, вони виписували час і дату олівцем прямо під час поїздки. Через це кондуктори нерідко вдавалися до фінансових зловживань. Також контролери могли нахабно поводитися з пасажирами: не відповідали, куди прямує вагон, а увечері могли вивішувати ліхтарі не відповідного до маршруту кольору. Та все одно перші трамваї були переповнені чернівчанами.
Місця в трамваях були лише сидячими
Згодом вдалося спростити тарифну систему та поліпшити якість обслуговування пасажирів. Відтоді сідати до трамвая можна було лише за наявності вільних місць у вагоні. Багаж пасажира, за правилами, мав поміститися під сидінням. З собакою до вагона сідати не дозволяли. Крім того, пасажири не мали права курити під час поїздки, вистрибувати з вагона та застрибувати до нього під час руху, а також торкатися електрообладнання.
Умови перевезення пасажирів вдосконалювали й надалі: вже з 1903 року під сидіннями встановили електропічки для обігріву салону в холодну погоду. Крім того, інтервал руху зменшили до 5 хвилин. Для цього транспортна фірма "Шукерт і Кº" додатково закупила нові вагони, котрі відтепер були заскленими.
Під трамваєм загинув кінь
Проте, експлуатація трамваїв у нашому місті мала й чимало недоліків. Зокрема, вони досить швидко здобули славу небезпечного транспорту. Спочатку під нього потрапляли люди, які ще не встигли до нового засобу пересування в місті. А лише через рік від запуску трамваїв і Чернівцях трапилася і перша аварія. Її причиною була відмова гальм. Трамвай на спуску від Центральної площі до вокзалу набрав швидкість, зійшов з рейок та перекинувся на бік, підім'явши під себе невеликий віз та вбивши коня. В трамваї на ту мить перебували лише три пасажири, котрі отримали легкі контузії.
Іншого разу знову ж таки через відмову гальм трамвай, набравши швидкість від ратуші, врізався на Центральній площі в інший. Удар був таким сильним, що в обох вагонів розбилися буфери та віконні шибки. Проте ніхто з пасажирів не постраждав. Під час ще однієї схожої аварії перелякані пасажири зістрибували з вагона просто на ходу.
Круті вулиці нашого міста були справжньою проблемою для рейкового електротранспорту. На схилах страждали гальма, стримуючи важкі трамвайні вагони, а на підйомах у теплий сезон, через високу вологість повітря та велику кількість пилу, траплялися загорання двигунів.
Кінець трамвайної ери
Питання про відмову від них у Чернівцях постало ще 1948 року. В післявоєнний час вагони вже були зношеними, їх не обслуговували належним чином. Тож, вона почали часто виходити з ладу. Їх нерідко знімали з маршруту, внаслідок чого збільшувалися інтервали руху.
Проте, тоді вже радянська влада не могла наважитись "відправити на пенсію" одну з візитних карток Чернівців. Тому 1952 року трамвайні вагони модернізували. Після модернізації Чернівцями курсували 25 трамваїв, що удвічі більше, аніж тролейбусів. Середня швидкість трамваїв теж була вищою - 14,5 км/год. проти 12 км/год. у тролейбусів.
Завдяки модернізації та зазначеним перевагам чернівецький трамвай проіснував ще 15 років. 1963 року обласне керівництво, згідно з тодішньою антитрамвайною модою, вирішило припинити експлуатацію найстарішого у Чернівцях виду електротранспорту. Проте через складнощі з демонтажем рейок та згортанням виробництва комплектуючих для вагонів все ж вирішили продовжити експлуатацію трамваїв до їхнього зносу.
Тенденція до закриття трамвайного руху прокотилася всім Радянським Союзом. Крім Чернівців, від цього електротранспорту вирішили відмовитися Кишинів та Сімферополь. Зрештою, останній трамвай проїхав чернівецькими дорогами 1967 року.
Автор – Олександр ЮХИМЕЦЬ, ІА «АСС»
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
