Павло Кузьменко
Павло Кузьменко – чернівчанин. Він у 2007 році закінчив Буковинський державний медичний університет, а потім перебрався до Києва, де працював анестезіологом-реаніматологом в Національному інституті серцевосудинної хірургії ім. Амосова. Упродовж 9 років паралельно працював в різних клініках: від Центру дитячої кардіології та кардіохірургії М. Ємця до відділенням інтенсивної терапії інституту нефрології.
«Мене завжди тягнуло спробувати себе в медицині за кордоном. Ще пам’ятаю, як Олег Йосипович Хомко, мій викладач з БДМУ, пропонував мені в Японію на навчання та роботу, але тоді, мабуть, бракувало мужності вибрати невизначений шлях, - розповідає Павло. - У Німеччині опинився завдяки хресному батькові мого молодшого сина, котрий виїхав раніше. Спочатку їхав з думками постажуватись, але впродовж навчання мені запропонували роботу. Погодився. Враховуючи особливості «визнання» українських дипломів, або краще сказати їхнє невизнання, розпочав усе із самого початку. Нині працюю на посаді Assistentarzt (помічник лікаря) в місті Бад Нойштадт. Це щось на кшталт лікаря-інтерна, але з ширшими обов’язками, ніж в Україні. Та й «німецька інтернатура» триває мінімум 5 років».
Нині Німеччина, як і весь світ, бореться з коронавірусом. Павло Кузьменко розповідає: поки з’явились перші випадки зареєстрованих хворих, німці достатньо скептично ставились до того, що відбувалося в Китаї на початку року.
«Людина має таку природу: поки «воно» далеко, то мене не стосується. Вже коли лавина стояла на порозі-кордоні, почали терміново створювати антикризові штаби по лікарнях, кожна з яких вибудовувала чіткі правила поводження в клініці. Починаючи від офіційної заборони відвідування хворих, окремого входу для співробітників клініки, закінчуючи зупинкою планових операцій. Лікарня, в якій я працюю, мала можливість організувати різні відділення для сортування хворих: всі ті, котрі мали підозру та лабораторне підтвердження, були ізольовані в окремому відділенні. Під ним знаходиться наше відділення реанімації, тому транспортування таких хворих, котрі вимагають вже підтримки в умовах інтенсивної терапії, відбувається легко. Але все одно, наше відділення не стало опорним, оскільки ніхто не відміняв хвороби і, відповідно, лікування пацієнтів із іншими захворюваннями. Маю на увазі невідкладні кардіохірургічні, абдомінальні, нейрохірургічні втручання», - розповідає Павло. - Основний опорний пункт відділення інтенсивної терапії зробили в сусідньому корпусі. Спочатку розгорнули 7 реанімаційних ліжок, котрі згодом збільшили до 13-ти».
Павло Кузьменко живе і працює у такому регіоні Баварії, де чисельність зараження коронавірусом одна з найнижчих у країні. До того ж, госпіталізують в Німеччині не всіх і не одразу.
«Наявність у твоєму тілі вірусу не означає, що ти вже хворий. Ти є носій. В однієї медсестри визначили наявність антитіл, таких собі малесеньких «маячків», котрі вказали на те, що вона є носієм, хоча в неї абсолютно ніяких симптомів не було. Вона робила тест,бо її дочка мала контакт з хворим і відповідні симптоми. Після виявлення хвороби, наступним, що робить служба, - визначає коло контактів. Їх теж перевіряють на ці «маячки», а якщо виявляють, то визначають, які вони. Бо ти вже міг сформувати до них імунітет, абсолютно не знаючи про це. Окрім того, аби уберегти від ризику заразити інших, всі, хто був в контакті, йдуть на ізоляцію. У випадку із зараженою медсестрою, захворів на легку форму COVID лікар, з якими вона безпосередньо працювала, - продовжує медик. - Знаєте, коли цей лікар вийшов на роботу? Через місяць! Тоді, коли не лише у нього, а й у його сім`ї були негативні результати лабораторного тестування».
У Німеччині всіх, хто знаходиться на ізоляції, контролює служба за місцем проживання, аби людина свідомо-несвідомо не мала спокуси вийти з дому.
«Знаєте, німцям вдається протистояти вірусу тільки за рахунок своєї свідомості, точніше - свідомої дисциплінованості, - додає Павло. - Щодо госпіталізації в лікарню, то є чіткі критерії, за якими визначають, чи потрібна лікарська підтримка хворому в умовах клінічних стін, чи хворий може бути просто моніторений вдома з відповідними рекомендаціями. Ми, українці, частково вже забули, що ряд речей можна і треба лікувати амбулаторно, а не наввипередки бігти до свого лікаря або лікаря стаціонару, створювати йому додаткове вірусне навантаження, збільшуючи передусім його ризики захворіти. Німці і в цьому питанні дуже дисципліновані».
Щодо апаратів ШВЛ, німецькі лікарні, звісно, забезпечені ними. Але від початку епідемії коронавірусу і впродовж її розвитку змінювалися рекомендації щодо застосування цих апаратів. І, за словами Павла Кузьменка, ймовірно, змінюватимуться і надалі.
«На початку ті рекомендації в світі, котрі були, на мою думку, були більше продиктовані бажанням максимально захистити лікаря й інших медичних працівників від можливого інфікування. В тому ж таємничому Китаї було мало інформації, як поводитися з цими пацієнтами. Тому, звичайно, легше заінтубувати хворого, а вже потім думати, як його лікувати, хоча специфічного лікування немає. І тому почався хайп з приводу того, що якщо заінтубували, то вже покійник, - говорить лікар. – Але в усьому світі фахівців з респіраторної підтримки не так багато. Всі ніби знають як, а насправді - всі псевдознання ламаються: спершу - об величезну кількість змінних, з котрими одночасно лікарю-пілоту в даній ситуації слід працювати, по-друге - об якість дихальних апаратів, котрими можна і треба даних хворих вентилювати. Легені - це як унікальний еластичний шовк, котрий не можна прати у низькопробній пральній машинці.
Потім, починаючи з Італії, поступово почали переосмислювати, як бути. І прийшли до висновку, що кожен хворий, починаючи із середнього ступеня важкості і закінчуючи критичним станом, повинен мати індивідуальний підхід. І це дає надію виграти час для імунної системи, котра врешті-решт переможе вірус. Зате так ми менше травмуємо пацієнта, не спричинюємо його інвалідизацію».
Читайте ще: Лихоманка, кашель і паніка: лікарка швидкої, яка захворіла на коронавірус, розповіла про симптоми хвороби
На запитання ІА АСС, чому від коронавірусу помирають і люди старшого віру, і молоді, імунна система яких мала би впоратися, Павло Кузьменко каже, що на це питання може відповісти лише паталогоанатом.
«Лише паталогоанатом точно відповість, чи цей хворий вмер саме від коронавірусу, чи причина в чомусь іншому. Проблема в тому, що навіть в Німеччині в неспеціалізованих клініках, де працюю я, не мають великого бажання розтинати померлих, аби визначитись з тим, що, де і коли. Наскільки мені відомо, немає специфічного анатомічного показника, характеристики, котра точно підтвердить, що людина померла саме від коронавірусу. Ті статті, котрі читав, починаючи від американських, закінчуючи китайськими, сходяться на тому, що не кожен випадок можна записувати в «скарбничку» коронавірусу, - говорить Павло. – До того ж, не забуваймо, що сьогоднішнє суспільство, земне суспільство, має купу супутніх патологій, котрі залишають свій злощасний відбиток на організмі.
Щодо смерті молоді і дітей, то питання залишається відкритим. Відповіді поки немає. Одними з припущень щодо дітей є недорозвинена імунна система, котра ще незріло реагує на збудник. Щодо молоді, вони теж ніби вражаються менше. Чому ніби, тому що ми, абсолютно всі ми, не знаємо справжніх цифр інфікування. Це про те, що я говорив на початку: відсутність симптомів не дає тобі ніякої гарантії, що ти не носій. Так завжди при будь-якому інфекційному захворюванні. Але тих молодих людей, хворих на COVID-19, з якими я працював, не можу назвати «зразком фізичного здоров’я.
Я маю надію, як клініцист, що, коли пройде вся ця істерія, ми, як завжди, дізнаємося більше. Хоча, як то кажуть, кулаками після бою не махають. Але, мабуть, не в цьому випадку».
Чи не найболючіше питання для Павла Кузьменка, - велика кількість інфікування медичних працівників України. Чому це відбувається, коли медики працюють у засобах захисту?.. Павло порівнює цю ситуацію із війною на Сході: медики, як свого часу військові, вступили у двобій із ворогом, по суті, з голими руками.
«От російсько-українська війна - ніби далеко. У Києві, Дніпрі, рідних Чернівцях – не стріляють. У цих містах війна стосується тільки тих, хто щось втратив, сімей, де загинули воїни. Вона не торкнулась тих, хто іде в нічний клуб… Це не означає, що всю Вкраїну має накрити сум і відчай! Але це повинно стосуватись кожного! Німці після другої світової війни живуть з девізом «Nie wieder!», що означає ніколи знову! І це стосується абсолютно всіх, навіть тих, хто не брав безпосередньої участі в тому жахітті середини ХХ століття. Але кожному з них соромно за свою історію. Так само і медики. Для мене у наш час ми - вояки. Тільки такі ж самі, як наша армія в 2014-му: обідрана і розібрана, тільки не вся (в кожній українській структурі є начальник, який повністю ситий!). Коли свято, ми випинаємо свої гордівливі животи, а коли настала епідемія, виявилося, що навіть гордості власної немає, і чекаємо на подачку в 300% чи ще якесь нікчемне підвищення зарплати, забуваючи про те, що на довгострокову перспективу це нас, українців, не врятує. Я вже не говорю про обідрані стіни, матраци, про все те, чого на сьогодні просто-напросто для нормального людського лікування не вистачає, про умови, в яких працює звичайна санітарка, медсестра, котра так само, як і лікар, чекає від пацієнта манни небесної. А вона не приходить. І не повинна приходити. Людина починає боротись тільки тоді, коли досягає дна. А мені здається, вже порівнюючи з німецьким досвідом, українська медицина це дно пробила!!! – відверто міркує лікар. - Німців дрижки беруть, коли їм щось таке показую з моєї неньки. В Німеччині 1-1,5% хворих – це медичні працівники. Чому такий незначний показник?.. Тому що є питання контролю, не недовіри, а саме контролю. Дуже часто за тобою будуть спостерігати, як ти виходиш із «червоної» зони, як знімаєш із себе все, аби не помилитись, аби самого себе не заразити. Я вважаю, це добре, бо так тебе підтримують, бо знаєш, що від помилки протягом 8-12 годин чергування ти не застрахований, а кожен з нас може помилитись (не тільки з океанами на карті під час онлайн-навчання). Тому що на кожному кроці на стіні є дезинфікуючий засіб, працюючи з хворими я не рахую, скільки в мене рукавичок чи шприців, катетерів для санації. А мої колеги з України, на жаль, вимушені рахувати...
Питання в тому, чи готові ми всі це змінити?.. Чи просто будемо радіти з того, що ситі та живі?…».
Вам буде цікаво: Заступник головного епідеміолога Буковини одужав від коронавірусу
Питання карантину та його тривалості Павло Кузьменко вважає доволі неоднозначним. Каже, усе залежить від обставин, у яких кожна країна опинилася. Бо, до прикладу, Швеція не оголошувала карантину, а динаміка інфікування на смертності від коронавірусу в цій країні не відрізняється від країн, закритих на карантин.
«Для Німеччини, думаю, з карантином був перебір. Бо з тією потужністю, котру на сьогодні має країна (найбільша кількість реанімаційних ліжок на долю населення), справились би і без карантину. А от щодо України та Італії – карантин був без сумніву виправданим. Бо в Італії система не витримала напливу хворих, а в Україні… Ми вже цього не дізнаємось. Те, що таким чином ми виграли час, мабуть, єдине, що назвати перебором не можу. Але це - тільки мої міркування…» - говорить Павло.
Дивіться нас на YouTube
Наразі в Німеччині триває послаблення карантинних обмежень. Лікар з Чернівців переконаний: психологи тепер матимуть більше роботи, бо відчуття свободи після її обмеження матиме свої наслідки.
«Буквально недавно помітив, що люди почали їздити на автошляхах безпечніше, ніж раніше. Хотілось би вірити, що це тільки співпадіння… - каже лікар. – В громадських місцях Німеччини - повне дотримання карантинних вимог: і зараз не можна зайти в магазин без маски, при вході - дезинфікуючі засоби, кількість відвідувачів - відповідно до кількості торгових тачанок, на автозаправку всередину може зайти тільки 4 особи, біля каси - дотримання відстані. Це все дотримується. Але мене турбує загальна ворожість, котра серед людей зросла, недовіра, котра в громадських закладах витає. Страх і бажання зберегти своє життя - це те, що завжди тепер нами буде рухати…».
Ольга КАМСЬКА, ІА АСС
Від редакції:
Підтримайте якісну журналістику!
Інформаційне агентство АСС - це незалежна медійна платформа, яка працює об`єктивно, оперативно та точно. Вже 5 років ми подаємо нашим читачам лише якісні та перевірені новини. Втім, через кризу та карантин, наші рекламні доходи відчутно зменшились! Відтепер ви можете допомогти нам не лише лайком чи репостом, а й донатом.
Кожен донат - ваша підтримка нашої роботи!
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
