Різні ідеології – одна історія. У Чернівцях недалеко один від одного живуть ветеран Радянської армії, який пройшов увесь фронт, та репресований у Сибір за любов до України. Про їхні історії – дізнаєтесь з наступних сюжетів.
«Самая богатая – это медаль за отвагу, это такая боевая медаль.»
Кілька десятків нагород, шлях від початку війни і до перемоги. 96-річний ветеран Другої Світової – полковник Василь Смирнов обороняв Москву , Сталінгард, та брав участь у звільненні усіх українських міст. Найважче, пригадує, було в Карпатах. Рятували витривалі монгольські коники, які перевозили провізію і зброю.
Василь Смирнов, ветеран Другої Світової війни: В Карпатах было сложней драться, мы не умели воевать в горах, там куты деревья, фон другой. Там – немцы, тут – мы.
Так дійшли до Ужгорода. І наприкінці жовтня 1944 року Україну звільнили від нацистських військ. Далі – було звільнення Будапешту, перемогу святкували в Альпах.
Василь Смирнов, ветеран Другої Світової війни:Радости сколько, стрельба з пулеметов, с автоматов, обнимались, радовались.
Після перемоги Василь Смирнов демобілізувався у Чернівцях, де знаходився штаб його дивізії, заочно закінчив технікум та університет, працював на державних посадах. Ветеран, який народився в Росії , та 47 років прожив в Україні, стежить за останніми подіями. Те, що відбувається, фронтовику пояснити складно.
Василь Смирнов, ветеран Другої Світової війни: У меня не укладывается в голове: два народа, русские-украинцы воевали вместе на одной стороне, и вдруг – непонятная война.
Нині Василь Смирнов живе спогадами про покійну дружину, яку під час війни зустрів у військовому шпиталі, добре пам’ятає воєнні роки та охоче про них розповідає, не скаржиться на життя та каже: хоче бачити Україну незалежною і європейською.
16 років вимушеного заслання радянською владою, повернення на рідну землю та віра в українську націю. На його столі – нагороди імені Степана Бандери та братства ОУН-УПА. Голова Чернівецького товариства політв’язнів та репресованих Дмитро Костельний пройшов непрості випробування, щоб нині, не криючись, читати Кобзаря, розмовляти українською та ходити із синьо-жовтим прапором. Із початком репресій проти українських націоналістів, радянська влада звинуватила його в посібництві і разом з матір’ю у 1947 році вивезла із львівської області до Сибіру.
Дмитро Костельний, голова Чернівецького товариства політвязнів та репресованих: Нас тоді 21 жовтня вивезли на спец поселення у Сибір, і я від 19 років до 30 - уся моя молодість пройшла в Омську. Нас тоді – шість вагонів забрав Омський шинний завод.
Працюючи в Омську, пан Дмитро одружився, там народилась його старша донька. З часом – подався на роботу до Красноярська, із дружиною почали планувати переїзд до України. Знайшли по обміну квартиру в Чернівцях, переїхали сюди в 1963 році та влаштувались на гумовому заводі. Нині пані Анна несміливо розповідає, як в роки радянської влади читали потайки Кобзаря, а синьо-жовтий прапор приховували до першої «Червоної рути», 89 року.
Анна Костельна, дружина: Схований, схований був і в душі, і церква і Бог, діти хрещені, слава Богу, надіялися десь, що буде полегшення, не втрачали надії, що буде Україна.
Нинішня агресія Росії пана Дмитра не дивує, а от національне піднесення, навпаки, приємно вражає.
Дмитро Костельний, голова Чернівецького товариства політв’язнів та репресованих: Багато хто і не мав надії ніхто, що і з Східної України молоде покоління підійметься на боротьбу за волю України.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
