Руслан Білоскурський: Сильний університет важливий для майбутнього міста, бо він притягує молодь

- Я для себе не бачу тут жодного дисонансу, - каже пан Руслан. - Бо люди мають роботу, а крім роботи ще й хобі. Тому коли науковці поєднують свою основну діяльність, скажімо, з творчістю - пишуть вірші, малюють картини, - це сприймається нормально. А поєднання науки і спорту чомусь людей трохи дивує. Хоча карате - не зовсім спорт, точніше, не тільки спорт.

Учора пан декан з'явився у ролику Громадянського Руху «Єдина Альтернатива», де його представили як члена команди. То ж ми вирішили поцікавитись в нього, чи бува це не означає, що різностороннє розвинений науковець вирішив до граней свого життя додати ще й політику?

- Вітання, пане Руслане.

- Добрий день!

- Дозвольте зайти здалеку — вашого, як ви кажете, хобі. Все ж таки у вашому випадку, спорт — не зовсім хобі. Ви майстер спорту міжнародного класу, кваліфікований тренер з карате. Можна сказати, у вас дві професії.

- Мабуть, річ у тому, що мені в житті щастило на вчителів. У спорті  пощастило вчитися в такого майстра як Валерій Галан. Це майстер світового масштабу, і він прищеплював нам любов до карате не лише як до спорту. Для нас це була ціла система. Система виховання, система взаємовідносин, система бачення світу. І він орієнтував нас, своїх учнів, на досягнення результатів.

І так само мені пощастило в науково-педагогічній діяльності, бо тут, на економічному факультеті, перебуваю в колективі однодумців, які незважаючи на, я б сказав, непростий стан вищої освіти в Україні, працюють з великою любов'ю до своєї справи.

- А чому економіка? Зважаючи на захоплення карате, було б логічно обрати філософію, якісь духовні матерії...

- Насправді моїм вибором була інформатика. Я закінчив стаціонарно математичний факультет і шукав тоді роботу, де у мене була б можливість працювати з комп'ютерною технікою, але щоб моя зайнятість ще й дозволяла повноцінно займатися спортом, бо  планував продовжувати спортивну кар'єру. І така робота знайшлася на економічному факультеті. Я прийшов сюди працювати лаборантом комп'ютерного класу. До речі, на той час придбати комп'ютер мало хто міг - це було дорого.

Надалі мене запросили працювати на посаді асистента за сумісництвом. З часом кількісні методи і ІТ-технології дедалі більше проникали в економіку, і на економічному факультеті була створена кафедра економіко-математичного моделювання, де я продовжував свою викладацьку кар’єру як штатний працівник та розпочав роботу над кандидатською дисертацією.

Взагалі зараз світові тенденції такі, що створити чисту науку в межах однієї наукової спеціальності дуже складно. Натомість застосування інструментів однієї науки в іншій якраз дає дуже несподівані ефекти. І я є тим науковцем, який досліджує економіку за допомогою математичного інструментарію, а зараз, ясна річ, дедалі більше із застосуванням ІТ-технологій.

- За скільки років ви пройшли шлях від лаборанта комп'ютерного класу до декана економічного факультету?

- Виходить, що за п'ятнадцять.

- Це стрімка кар'єра для науковця?

- У мене ніколи не було націленості на кар'єру. А тим паче на посади. Мене більше хвилювало, скільки студентів економічного факультету досягли хороших результатів та вдало працевлаштувалися, скільки колектив економічного факультету виборов різноманітних грантів, як вдосконалилася матеріальна база економічного факультету.

- Але, мабуть, академічне середовище трохи гостро реагує, коли таку високу посаду обіймає молода людина.

- Останніми роками управлінські кадри у вищій школі значно омолодилися. Вимоги до керівників сьогодні трохи іншого характеру, ніж вони були раніше. Скажімо, тридцять років тому деканами факультетів були найавторитетніші науковці. Зараз я впевнено можу сказати, що на економічному факультеті є люди, в яких науковий доробок значно більший за мій. Але до посади декана тепер інші вимоги, бо це насамперед адміністрування і менеджмент. Відколи вища освіта перейшла на ринкові умови, ми фактично надаємо послуги. Освітні послуги. Тож декан - це не тільки той, хто представляє факультет в науці, а той, хто створює найкращі умови для функціонування факультету в ринкових умовах, хто вміє консолідувати колектив.

- Це правда чи новітній стереотип, що в Україні до вишів масово йдуть за дипломами, а не за знаннями?

- На жаль, на сьогодні часто мотивація студентів є слабшою ніж раніше. Це зумовлено об’єктивними причинами слабкої економічної ситуації, низькою стартовою зарплатнею та нестабільним ринком праці. Тому вкрай важливим є не лише добре навчати студента, але й мотивувати його. А таку мотивацію найкраще надають фахівці-практики, успішні бізнесмени, значна частина яких є випускниками економічного факультету. Започаткована співпраця з Клубом підприємців Буковини та CBG, безумовно, матимуть позитивний ефект для студентів економічного факультету.

Для студента важливо розуміти, що виробнича практика та перше робоче місце повинно бути не для отримання високої зарплатні, а для досвіду та розвитку.

- Мало хто з людей, яким ледь за двадцять, достатньо зрілий, щоб прийняти такі аргументи.

- Тут не зовсім з вами погоджуюся. Зараз студенти, незважаючи на ту загальну пасивність і деморалізованість суспільства, часто є сформованими людьми, котрі мають свою думку, свої погляди. Якщо двадцять років тому студент був пасивним учасником процесу, який працював тільки на отримання знань, то тепер активна участь студента в освітньому процесі передбачена законодавством та реалізується на практиці. За п'ять років моєї каденції на посаді декана я максимально працював на забезпечення реалізації прав студентів. Коли цього року були вибори декана економічного факультету, то навіть мої колеги-викладачі зробили зауваження, чому я все орієнтую на студента, не на викладача. Але це справді моя позиція: ми повинні працювати заради студента. Сьогодні студент обирає 25 відсотків дисциплін, які йому викладають. На економічному факультеті така можливість була запроваджена ще до того, як це стало нормою закону. Студенти входять до Вченої ради факультету та беруть участь у прийнятті рішень щодо належного функціонування факультету.

- Вже багато років ми спостерігаємо таку собі загальну дипломізацію населення. Майже кожен випускник школи вступає до вишу. І не секрет, що все ж таки в багатьох випадках це диплом заради диплома. Власне, тут збігаються інтереси: родин, як хочуть, щоб їхня дитина мала документ про вищу освіту, і навчальних закладів, які зацікавлені, щоб до них прийшла дитина і принесла гроші. Може це загалом нормальна ситуація, і треба її прийняти?

- Така ситуація може існувати тільки в короткостроковій перспективі. Заклади освіти, факультети, які не будуть працювати на якість, на задоволення потреб ринку праці, а тільки продукуватимуть дипломи, вони поступово зникатимуть. І вже зникають. П'ять років тому, коли я очолив факультет, демографічна ситуація була десь значно кращою, ніж зараз, а на економічному факультеті вчилося близько тисячі студентів стаціонару. Зараз маємо 950 студентів стаціонару. Водночас велика кількість освітніх закладів з того часу або припинили існування, або їхні набори, особливо на економічні спеціальності, значно скоротилися - в три-чотири рази.

- Однією з причин того, що зменшується кількість абітурієнтів, може бути їхній відтік за кордон. Зокрема, до Польщі. До речі, хоч і дивно таке запитувати в декана факультету українського університету, але що б ви порадили юнакам і дівчатам, які націлилися на ту ж Польщу?

- Мені якраз часто таке запитання ставлять. Де краще вчитися - в Україні чи Польщі? Я дуже багато бував у Польщі, читав лекції в університетах, спілкувався з викладачами і студентами. В Польщі є як дуже сильні, так і відверто слабкі заклади вищої освіти. Неважко зрозуміти, що ті заклади в Польщі, які відкрили спеціально для українських випускників шкіл, котрі не змогли успішно скласти ЗНО, не дадуть якісної освіти. Це дорога в нікуди…

- Вам філософія карате, напевно, допомагає в педагогічній діяльності? Адже тут потрібна врівноваженість, терпіння...

- Мені було легко в педагогічній діяльності, бо коли я прийшов до студентів, у мене вже був досвід роботи тренером, досвід спілкування з молоддю.  Я почав тренувати ще студентом, причому дорослу групу, в якій наймолодшому спортсмену було чотирнадцять, найстаршому – десь під сорок. Тоді багато дорослих людей йшли займатися карате, бо ж в радянські часи воно було заборонене, люди не мали змоги реалізуватися в цьому виду спорту. Це зараз карате значно омолодилося. Та й змінилося дуже.

А щодо викладання. Для мене завжди було природнім і нормальним спілкуватися зі студентами на одному рівні. Я не сповідую ідеї, що студент і викладач перебувають на різних щаблях ієрархії. Просто у першого трохи менше знань та досвіду, а в другого – трохи більше.

- То карате - це спорт? Мистецтво? Філософія?

- Для мене це спосіб життя, який передбачає певний набір принципів - чесність, справедливість, щирість, честь, вірність, мужність. Якщо триматися цих принципів - стає простіше в житті. Ти залишаєшся собою в будь-якому середовищі, за різних обставин. Звичайно, карате розвиває певну внутрішню рівновагу. Це зовсім не означає, що я ніколи не переймаюся нічим, що в мене немає емоційних спалахів, коли, приймаючи якесь важливе рішення, тижнями не можеш спати. Все це є, як у кожної людини.

- Учора Вас представляли як члена команди А, як себе називають в «Єдиній Альтернативі» Як ви бачите своє місце в цій ініціативі?

- Моє місце там, де я буду найбільш корисним.

Логічно, що я буду затребуваним у тих сферах, де маю добрий досвід і які найкраще знаю. Вважаю, що молодь – це майбутнє міста. Ми всі хочемо бачити Чернівці комфортним, прогресивним, розвинутим. Я завжди наголошую, наскільки важливим для розвитку міста є сильний університет. Університет - це місце, яке притягує молодь. А молодь - це розвиток і перспективи.

З одного боку, молодь, яка пішла здобувати в Чернівцях вищу освіту — це тривалий турист, який 5 років вкладає в місцеву економіку. Він орендує житло. Він тут харчується. Він тут користується транспортом. Ну і на дозвілля гроші також тут витрачає.

З іншого боку, якщо місцева влада сформує належне комфортне середовище, ми маємо змогу отримати нового мешканця, який започаткує тут свою сім‘ю, роститиме дітей.

 - З вашої відповіді не дуже зрозуміло чим саме ви займатиметесь в команді. Тому уточню запитання — окрім заняття спортом та наукою, ви ще плануєте йти в політику?

- Наразі я долучився до процесу формування Ідеї міста. Ми з колегами формуємо бачення того, якими б ми хотіли бачити Чернівці. Так, щоб кожен мешканець бажав тут жити та самореалізовуватися. Великі результати беруть свій початок з бачення бажаного результату. Спершу ми візуалізуємо в голові, а потім втілюємо це на практиці. То ж, коли ми прагнемо розвитку, ми маємо спершу чітко візуалізувати, якого саме розвитку ми прагнемо.

- І яке ж ваше бачення Ідеї Чернівців?

- Чернівці - місто можливостей, у якому кожен може реалізувати свій інтелектуальний, підприємницький, культурний та духовний потенціал.

 І університет в цьому баченні займає центральне місце. Ми маємо створити умови, при яких наші випускники зможуть легко започатковувати власну справу. Маємо думати над тим, як у співпраці з місцевою владою та бізнес середовищем створити бізнес-інкубатор, де б студенти отримували не лише знання та менторські поради щодо започаткування власної справи, а й формувати фонди, які б забезпечили фінансування та кредитування студентських бізнес-проектів.

 - Ну все ж таки. Єдина Альтернатива декларує намір, після розробки ідеї міста та програми розвитку, обрати кандидатів на посаду міського голови та депутатів міської ради, які втілюватимуть Ідею Міста в життя. Це означає, що ви також балотуватиметесь?

- Я вже вам казав, що посади для мене не важливі. Особисто я вболіваю за розвиток Чернівців, бо розвиток міста і розвиток університетів є взаємопов‘язаними.

Про балотування поки зарано говорити. Попереду в нас робота над програмою розвитку міста, а лиш потім — праймеріз, коли ми шукатимемо найдостойніших, хто був би спроможний реалізувати цю програму в життя.

Інформація розміщена на правах реклами