Василь Яворський: Можливо, скоро італійці казатимуть «хочу тільки українську каву»

- Я думаю, це просто хороша звичка.

- Хороша?

- Кава - це корисно. В ній величезна кількість антиоксидантів, вона тонізує і зміцнює серцево-судинну систему. Головне не зловживати, але норма - дуже індивідуальна. Часто люди питають, скільки кави на день можна пити. Я завжди відповідаю: стільки, скільки вам дозволяє самопочуття. Якщо сам відчуваєш, що якась порція була зайвою - то вона була зайвою.

- Але ж ви не можете заперечити, що кава викликає залежність?

- Залежність від гарного настрою? Напевно, так. Думаю, тут йдеться не про хімічні процеси, а про психологію. Для тих, хто любить каву, це здебільшого ритуал. Наприклад, особисто для мене кава - час на себе. У мене в голові ніби вмикається така собі особлива програма: ось зараз, поки я п'ю каву, займаюся тим, що приємно і хочеться особисто мені. Чи то читаю новини, чи просто сиджу про щось міркую, чи з кимось спілкуюся.

- Для вас кава була важливою ще до того, як ви обрали її справою свого життя?

- Насправді цей вибір був дуже спонтанним. Були розмірковування про те, чим зайнятись після університету. Стартовим майданчиком став Калинівський ринок, продаж прохолоджувальних напоїв. Товариш до мене звернувся, каже: є можливість на Калинці поставити кілька лотків для продажу прохолоджувальних напоїв, ти в ділі? Кажу, в ділі. Позичив у батьків гроші. Це, здається, були три тисячі доларів. Ми купили обладнання, найняли людей, поставили десять точок на Калинівському. Тоді там не треба було жодних документів оформлювати, головне, щоб було санітарно чисто, щоб продукт був якісним - простіше кажучи, щоб ніхто не отруївся.

- Тобто хороші умови для стартового бізнесу?

- Так. Ми за літо повернули вкладені гроші. Але постало питання, як зберегти ці локації на наступний рік. Прийшла логічна ідея розставити кавоварки офісного типу на цих же місцях, готувати каву, чай. Осінь, зима, весна... Так і зробили. Працювали там три роки. І тоді наш управляючий висловив думку, що було б непогано самим почати виробляти каву. У мене на той час також були думки про розширення справи. Розглядав три варіанти. Перший - займатися обладнанням, закуповувати в Європі вживане обладнання для кави, ремонтувати і продавати. Другий - дистрибуція кави і супутніх продуктів (цукор, молоко, чай тощо). І третій - виробництво, тобто обсмаження кави. Почали працювати над цим, їздити по виставках, шукати обладнання.

- А коли ви на Калинці продавали каву в своїх стаціонарних точках, як  конкурували з "чай-кава-капучино"? Тобто з тими, хто просто під ніс людям напої носив?

- Нашою перевагою була, звичайно ж, заварна кава - не розчинна. До того ж свіжозварена, а не з термоса.

- Тобто до вас буквально йшли на запах?

- Так. І ще ми старалися, щоб біля наших локацій завжди було чисто, щоб були охайні та ввічливі бариста.

- Ви вже розповідали колись в інтерв'ю, що перш ніж взятися за обсмаження кави, опитували людей на цю тему, і вам казали, що не розуміють, як це - чернівецька кава, тільки Італія. Але ж ви таки наважилися зайти в цей бізнес. Ризикували?

- Ризикували, звичайно. Але річ у тому, що свіжообсмажена кава має величезну кількість переваг над тією, яку обсмажили колись і десь, яка полежала на складах, поїздила. Свіжообсмажена кава має значно яскравіший смак, аромат. До того ж ми пішли в сегмент слабкішого обсмаження, яке також повніше розкриває смак кави. Відповідно, дали якоюсь мірою новий продукт для ринку і протоптали собі стежку.

На фото: Василь Яворський

- А був уже запит на такий продукт?

- Напевно, ми його формували. Вироблено в Україні, тут, під боком, кожен клієнт має прямий вплив на те, як ми виробляємо свою продукцію. Тобто якщо людина купить неякісну каву того ж італійського виробництва - то куди вона поскаржиться? У нас же постійно рука на пульсі, постійний контакт із клієнтами, з партнерами. Тут важливо сказати, що наш головний напрямок - це HoReCa, тобто готелі-ресторани-кафе. Коли ми прийшли в заклади і сказали, що люди самі можуть побачити, як кава виробляється, можуть обирати і ступінь обсмажування, і купаж, - то це величезна перевага над будь-яким закордонним конкурентом.

До речі, сьогодні в Україні є близько двох тисяч обсмажувальників. Це дуже багато, значно більше, ніж у Польщі, Румунії. Якщо так далі триватиме, то через якийсь час - хто зна - можливо італійці казатимуть: це українська кава, я хочу тільки її.

- А в чому причина? Чому в Україні так розвинувся цей бізнес?

- Думаю, це спалах моди на каву. Багато людей у нас лише нещодавно відкрили для себе цю субкультуру. Наприклад, та ж "кава з собою", коли люди прогулююються, тримаючи в руках стакани з кавою, - такого ще кілька років тому не було в Україні. Ця мода породила великий попит. Дуже багато почало відкриватись кав'ярень, і їх треба забезпечувати кавою. До речі, багато кав'ярень мають власні ростерії, обсмажують самі. Звичайно, не всі ці виробництва залишаться на ринку. Насамперед відійдуть ті, що працюють за принципом "аби заробити". Але є виробники з дуже серйозним підходом до справи. Дехто навіть їздить безпосередньо на плантації в Південну Америку, Африку, обирають зерна просто там.

- Як виникла ідея чи потреба відкрити таки власні кав'ярні.

- Траплялися випадки, що під нашим брендом у наших стаканах люди отримували продукт не найкращої якості. Тож ми вирішили, що треба відкривати власні кав'ярні, де весь процес приготування продукту відбуватиметься під нашим контролем, і це буде саме та кава, яку ми задумали, починаючи своє виробництво .

- На ваш професійний погляд, у Чернівцях багато кав'ярень?

- Ні, зовсім не багато. Наприклад, У Хмельницькому їх в рази більше.

- Цікаво, чому?

- Можливо, тому, що туди вже давно зайшли мережеві львівські кав'ярні, і мода на каву виникла раніше. Це лише одне з можливих пояснень. Може, просто так склалося, що там більше каву п'ють. Але ж кількість не обов'язково переходить у якість. Тому я не робив би з цього якихось сумних висновків про Чернівці.

- І все ж таки навіть у Чернівцях треба виходити на ринок з якоюсь фішкою, щоб успішно конкурувати. В чому ваша фішка?

- Наприклад, ми почали готувати стовідсоткову арабіку, що нетипово для Чернівців. Багато отримували негативних відгуків: у вас прокисло молоко, у вас зіпсована кава... Але ми не відступили від цієї ідеї, продовжували формувати смак споживача до якісного продукту.

- Тобто люди кажуть "нам не подобається", а ви продовжуєте їм це пропонувати?

- Розповідаємо, пояснюємо, чому це краще.

- А чому краще?..

- Ось якщо порівнювати з вином - то робуста це як напівсолодке, а арабіка - як сухе. В арабіки багатша палітра смаків і ароматів, а ще менший вміст кофеїну, тому такої кави можна пити більше без шкоди для здоров'я. Арабіка дорожча, бо примхливіша, її важче виростити, вона більш вразлива до шкідників і хвороб.

Ну а головна наша особливість - ми працюємо лише в сегменті "кава з собою", але працюємо по-новому. Кілька років тому вважалося, що це може бути кіоск за п'ять тисяч доларів, беушна кавоварка, тобто мінімальні вкладення. Ми почали робити такі кав'ярні втричі дорожчими, обираючи якісні матеріали, гарний дизайн, нове хороше обладнання. І, звичайно, максимальна концентрація на обслуговуванні. Бо 70 відсотків успіху кав'ярні залежить від бариста. Як він поговорить з клієнтом, як знайде з ним контакт, чи приготує саме таку каву, як треба саме цьому клієнту.  У мене є кілька знайомих, котрі працювали офіціантами, і хочу сказати, що це не тільки непроста робота, це ціле мистецтво. Треба добре знати і кухню, і напої, багато на чому розумітись, а головне вміти спілкуватися з людьми.

- Попри те, саме серед офіціантів найбільша плинність кадрів. У чому причина? Недостатня мотивація зарплатнею?

- Дуже часто така робота - це просто старт: перша робота, підробіток. Особливо коли йдеться про студентів. Тому природньо, що офіціанти чи навіть бариста змінюються. Але не всі. Є ті, хто залишається в справі. Здебільшого вони потім роблять кар'єру, переходячи на вищі, краще оплачувані посади.  

- Ви працюєте не один, у вас є партнери, співвласники бізнесу. Але коли десь заходить мова про Bacara coffee, всі згадують лише Яворського. Ваші партнери не ображаються?

- Абсолютно ні. Є така книга "Ідеальний керівник: чому ним неможливо стати, і що з цього виходить". Там цю тему досить зрозуміло викладено. У всіх людей є сильні і слабкі сторони. На цьому принципі треба будувати команди і партнерства. Хтось на найвищому рівні виконує операційну роботу, де потрібен контроль, прискіпливість, а у мене це погано виходить, я недостатньо організований. Натомість довгострокові візії, плани, ідеї - це моє. Або, наприклад, соцмережі. Я веду сторінки, щось пишу, публікую. А моїм партнерам це дискомфортно і нецікаво, вони не люблять публічності. І коли треба те ж інтерв'ю дати, вони делегують мене. Так люди знаходять і доповнюють одне одного.

- А уявіть, якби один з ваших партнерів раптом почав виявляти амбіції до публічності, як би ви тоді "ділили славу"?

- Це просто вирішується. Один із головних принципів нашої роботи - аргументи. Ми часто і багато сперечаємося. Але не заради суперечок, а для того, щоб почути і вивести найсильніший аргумент. Найсильніший в інтересах компанії.  Тому якщо мій партнер переконає мене, що ту чи іншу справу він для компанії зробить краще - я одразу ж скажу: йди і роби. Водночас культивується відкритість. Якщо я відчуваю, що роблю щось краще за інших - то я повинен про це сказати, а не чекати, що мене хтось попросить чи запросить. І ще одна важлива річ у партнерстві: кожен повинен розуміти, куди ми йдемо і навіщо. Ось уявіть собі не бізнес-команду - просто звичайний гурт людей. І хтось каже: йдемо туди чи туди. Хтось зрозумів, про що йдеться, а інший, припустимо, ні, але за компанію киває: так, так, пішли. Ось такої ситуації не повинно бути в партнерстві, це заздалегідь провально.

- Ви є учасником ще одного партнерства. Як гадаєте, в «Єдиній Альтернативі» всі розуміють, куди йдуть?

- Думаю, всі розуміють. Інша річ, що можуть приєднатися люди з підкилимними намірами. Їх треба вчасно відфільтровувати, відсіювати і приймати тільки щирих відкритих людей.

- А куди йде альтернатива?

- До гуртування небайдужих чернівчан в альтернативну команду, яка візьме на себе відповідальність за наведення ладу в місті.

- Як ви бачите своє місце в ЄА?

Поки що я в такій собі групі підтримки. Я не надто активний. Просто зараз дуже заклопотаний питаннями свого бізнесу.

- На вашій сторінці в мережі Фейсбук є кілька колективних фото молодих усміхнених чоловіків у ділових костюмах чи навіть смокінгах. Це якийсь клуб?

- Так, це клуб молодих підприємців Чернівців, Буковини і не тільки. Створений п'ять років тому, зараз налічує вже 67 учасників.

- Чоловічий клуб?

- Він не є закритим для жінок. Просто так склалося. Така собі хлопчача компанія.

- За яким принципом долучаються нові люди, якщо вже не за географічним?

- Не за географічним, бо є в нас і з інших областей учасники, і з Києва. Принципи сформульовані коротко, трьома словами: щирість, натхнення і можливості. Щирість на першому місці, і якщо людина хоче долучитися до нас з якимись прихованими нечестивими намірами, намагаємось на початкових етапах це розпізнати.

- А які можуть бути наміри? Це ж просто клуб, не партія.

- Ну, наприклад, вигода. Є 67 людей, які потенційно можуть бути клієнтами, яким можна щось продати. Взагалі вступити до цього клубу не так просто. Потрібно декілька рекомендацій, не одна співбесіда. Є в нас люди, які по кілька років добивалися членства в клубі, і таки довели щирість своїх намірів. Наша головна ідея - віддавати, ділитися. Не чекати чогось для себе, а віддавати.

- Що саме?

- Все, що буде потрібно, залежно від рівня проблеми. Комусь потрібен фахівець, комусь консультація, інформація, зв'язки.

- Але хіба для цього потрібен клуб? Є ж просто дружнє коло.

- Можливо, в когось і є дружнє коло з 67 людей, але сумніваюся. Тим паче з 67 людей, готових віддавати.

Інформація розміщена на правах реклами