Історія моєї вишиванки: Одягнув її і відчув себе інакше

Про історію своєї родини на вишиванках розповів журналіст, відео та фотооператор ІА АСС, Максим Козменко. 

Мені вишита сорочка дісталася від мого дядька.

Історія проста. Коли моя «перва» сестра Наталка виходила заміж і вже вінчання було на носі, а за звичаєм всі присутні мали бути зодягнені в традиційний народний одяг, то виявилося, що вишитої сорочки в мене вже якось і нема. Та, в яку я малим на Великдень одягався, стала вже надто малою. А на зміну нічого так і не придбалося.

На допомогу прийшли батьки Наталки. Колись, коли тьотя Орися виходила заміж за мого дядька Василя, то вишила йому сорочку до весілля. В ній він і одружувався. Але час минув, із юнацького тіла дядько виріс. І з сорочки теж.

І коли виникло питання, де ж мені знайти сорочку, то дядько з тіткою виручили. Дали на вінчання біленьку сорочку з гарячим помаранчево-червоно-чорним візерунком. Справжня заставнецька сорочка, бо виготовлена в Заставнівському районі. Вона лягла на мене, як вилита.

Одягнув її і відчув себе інакше. Справді. Нічого містичного, нічого потойбічного. То просто з’являється відчуття святковості й особливості, коли на тобі біленька сорочка із яскравою вишивкою. Пригадую, після вінчання, повертаючись з села до Чернівців, їхав у тролейбусі й усі пасажири крадькома розглядали мою вишиту сорочку.

Так моя вишиванка й залишилася в мене. Після Наталчиного весілля дядько й тітка вирішили не забирати від мене відчуття свята і сорочка залишилася при мені. Відтоді одягаю її за особливої потреби.

Нагадаємо, цього року Всесвітній день вишиванки відзначатимемо 16 травня.

Читати ще: Матерію для першої вишиванки випросила у доярок. Вони на ній молоко проціджували.