Історія моєї вишиванки: Матерію для першої вишиванки випросила у доярок. Вони на ній молоко проціджували

Інформаційне агентство АСС започатковує серію матеріалів до Дня вишиванки.

Розпочнемо з історії вишиванок наших журналістів. Про історію своєї родини на вишиванках розповість головний редактор ІА АСС, Людмила Григорчук.  

"Познайомила з історією нашої родини моя мама. Вона і сама обожнює вишивати, і знає все про родинні вишиванки. 

І справді, виявилося, що вишивані сорочки можуть розказати набагато більше, ніж сімейне дерево чи архіви. От наприклад - ця сорочка з бісеру у свій час наробила багато галасу на Батьківщині моєї бабусі, на Косівщині. Там такого не бачили, так не вишивали, прицмокували і заздрили такому багатству. 

Мама моя, Наталія Гордей, згадує, що умільців вишивати бісером у Лужанах (звідки я родом) цінували більше, ніж зараз президентів. До тітки Євгенії (казали тета Гєня) записувалися задовго наперед, хоч такі сорочки у 70-х ХХ століття роках були дорогі. А бісер замовляли аж з Канади чи США. Бабуся моя у цій сорочці виступала у хорі художньої самодіяльності Лужанської лікарні. А мама у ній ходила до подружок на весілля, проводжала молоду до шлюбу. Церемонія розпису проходила у клубі, а дружки стояли біля сцени з квітами і вітали молоду. Заперезати горботку навколо сорочки було цілою наукою. 

Вважалося, що накладену сорочку обов'язково треба хоч раз у рік одягти, а потім випрати. Тоді сорочка добре зберігається. Тому всі, хто мав таку розкіш вдома, з задоволенням позичали сорочки, аби сорочку вигуляти.

Моя мама першу сорочку вишила, коли ще була школяркою. Згадує, що матерію для вишиванки дістати було складно, і її мама випросила у однієї з доярок шматок капрону, через який на фермі проціджували молоко. Ця матерія була біла і ткана так, що видно було нитки. Тепер це називається рівномірка. Ця вишиванка служила їй довго, а коли, через десятки років вона її ненароком зіпсувала праскою, не викинула - зберігає, як пам'ять. 

А ще є сорочка на домотканому полотні. Бабуся моя, їй тоді було трохи більше 30-ти років, вишивала гладдю. Тепер цю техніку називають барджело. Бабуся мріяла, як вона красуватиметься у цій сорочці зі своїм чоловіком. Але тоді мій дідусь захворів і помер. Бабуся покинула незакінчену сорочку, і більше до неї не поверталася.

Мама моя згадує (хоч тоді була ще малою): коли бабуся зрідка розгортала вишивку, то гірко плакала. Через багато років моя мама таки дошила цю сорочку, але вона дуже пожовтіла і взялася плямами. Мабуть, не хоче, щоб її одягали.

Ось цю чоловічу сорочку з жовто-блакитним узором для мого тата вишила його мама. Це була її відповідь на проголошення Незалежності України. Вона досі нагадує всім нам про ту радість та гордість за нашу державу.

Моя мама вишила не одну сорочку, дуже любить тішити своїх дітей і внуків вишиванками, але ті, найперші, то, каже, її пам'ять про рідних, яких уже нема, і роки, які давно минули".

Цього року Всесвітній день вишиванки відзначатимемо 16 травня. А у вас є улюблена вишиванка? Або та, з якою пов`язана незабутня родинна історія? Тоді розкажіть нам про неї та надішліть фото. Ваша історія обов`язково буде опублікована на сайті Інформаційного агентства АСС.

Читати ще: Поліцейські Буковини запустили вишиваний флешмоб.