Христя Венгринюк
- Напередодні казкових новорічно-різдвяних свят дитяче видавництво «Чорні вівці» відзначило 5-річчя. Розкажіть, як узагалі виникла ідея створити видавництво?
- Я мріяла про дитяче видавництво дуже давно. Це ж так чудово - працювати з дітьми, вони такі безкінечні і безгранні. І мистецтво для них можна творити інше – артове.
5 років тому, саме у День Святого Миколая, видавці «Книги-ХХІ» Василь Дроник і Святослав Померанцев запропонували мені створити дитяче видавництво. Раніше я не наважувалася сама це робити, бо не уявляла, як працювати з продажами, як книжки пересилати. А тут мені сказали, що мені не доведеться цим займатися.
Я одразу запропонувала назву для видавництва - «Чорні вівці». Це як у Європі «біла ворона»: часом не найкращі, але особливі.
Від початку це було не дуже просто. Бо з дитячою літературою ніхто не працював. Ми, наприклад, дивимося рукопис і думаємо, що це геніально, продамо мільйони тиражів, а воно не йде: діти не відчувають, батькам не подобається. Такі випадки бували – і це був трохи шок. Ми бачили, що робити таку справу дуже непросто.
- Яка перша книжка вийшла у видавництві?
- Це була книга Христини Лукащук і Лариси Ніцой «Про зайчика». Книжка виявилася успішною, ми досить швидко її продали. Водночас, вона і критику отримала. Наприклад, про те, що зайчик нібито хлопчик, а на обкладинці він у сукні. Хоча ми, читаючи рукопис, цього навіть не помічали. Художниця побачила собі зайчика саме так.
- Скільки книжок вийшло у світ за 5 років і яких авторів?
- Більше 50-ти книжок. Ми планували видавати по 12 книжок на рік. У перший рік було менше, а тепер ми друкуємо все більше і більше.
Маємо такі плани: до 10-ти років вийти на 100 книжок у рік.
- Яка родзинка видавництва «Чорні вівці»?
- Спочатку це мали бути арт-буки – всі книжки мали бути дуже артові, книжки-картинки. Але виявилося, що з арт-книжками, де мало тексту і багато картинок, до людей дуже важко прийти. Люди хочуть читати. Тому ми поки що не можемо відтворити європейські традиції. Я дивилася, як це у Польщі, і мені здавалося, ми маємо створювати дуже артові книги. Але практика показала, що треба робити різне, бо на арт-буках ми просто не зможемо існувати.
Наша особливість – це те, що книжки дуже якісні, з гарними ілюстраціями. І ще одна наша маленька «фішка»: на початку книги скільки овечок ти нарахуєш, на стільки років книжка розрахована.
- Христю, що люблять читати сучасні діти?
- Діти читають те, що хочуть їхні батьки. Бо діти самі собі не купують книги. І тут велика робота має проводитися саме з батьками. Адже ми часто бачимо, як дитина дуже хоче книжку, а батьки кажуть: «Ні, ця тема не ок, ти не будеш її читати».
І підліток теж не купить собі книжку – він швидше витратить кошти на якусь новинку від
Netflix або збиратиме на якісь комп’ютерні штуки. Як мені Андрій Тужиков пояснював, це теж добре, це теж мистецтво, але воно по-іншому виражене.
Ми працюємо з батьками, адже саме вони повинні донести книгу до дітей і до підлітків. Зазвичай вони хочуть книги розважального змісту. Коли ми створюємо книжки на важкі теми, нам важко їх продати, бо батьки не готові говорити про війну, про втрати, про біль. Вони хочуть огородити дітей від цього. Я думаю, що це не дуже правильно, бо в житті буває різне. Іноді важко пояснити дитині, чому помирає її домашній улюбленець. Ми через книжку готові і про це говорити.
- Дуже популярні нині електронні книги. Варто переконувати дитину читати паперові книжки чи не варто цього робити?
- Думаю, не варто. Коли з`явилася електронна книга, ми боялися, що всі видавництва просто вимруть. Але коли був бум і всі купували «рідери», такий відсоток їх читання, як був тоді, такий залишився і зараз. Навіть я, як великий книголюб, іноді розумію, що мені «рідер» потрібний, коли я подорожую, коли це обмежений багаж.
Ми також створюємо такі версії книг, які можна купити, скачати і користуватися у цифровому варіанті. Тому головне, щоб читали, неважливо, з чого.
- Яка книжка вашого видавництва стала найпопулярнішою?
- Це автор, бо популярна не одна книга, а всі його книжки. Це Ервін Мозер. Ми видаємо вже шосту його книжку. Діти обожнюють їх.
Ервіна Мозера, на жаль, уже немає в живих. Але ми зараз з українськими письменниками створюємо продовження його книги.
- Дитяче видавництво «Чорні вівці» активно займається благодійністю. Розкажіть, кому і як допомагаєте?
- Якщо до нас звертаються інтернати, бібліотеки – ми надсилаємо їм книжки. Дуже тішимося, коли наші книги доходять у села, до діток, які не можуть просто зайти до супермаркету і обрати собі книгу.
Також збираємо кошти. Наприклад, 10 гривень з кожної проданої книги «Мене звати Лада, а тебе?» і «Читати заборонено» іде на допомогу дітям, які народилися передчасно.
- Нещодавно ви здобули перше місце та отримали стипендію у першій Digital Lab для українських видавців. Що це за проект і як вдалося перемогти?
- Це був дуже інтенсивний і цікавий проект. 8 днів поспіль ми зранку до вечора працювали, вчилися у Zoom. Участь у проекті взяли представники різних країн – Німеччини, Франції, Польщі, України, Англії. Ми вчилися, як робити видавництво успішнішим, як моделювати каталог, як говорити про книги, як контактувати з європейськими видавцями.
Наприкінці проекту кожен учасник презентував власний проект: відображав своє видавництво у слайдах і презентував одну зі своїх книжок. За результатом, я здобула перше місце і отримала невеличку стипендію, яку планую вкласти у наступні проекти.
- Ви зараз живете у Болгарії. Чи важко керувати видавництвом і видавати книжки дистанційно?
- Керувати видавництвом дистанційно нескладно, бо я роблю в Болгарії те саме, що й у Чернівцях: сиділа за комп`ютером, комунікувала з партнерами. Тобто я без проблем виконую свою роботу в Болгарії.
Коли приїжджаю до Чернівців, намагаюся активно комунікувати, зустрічатися з дітками, з авторами, проводити презентації та майтеркласи. Цей рік, щоправда, видався складним у цьому плані. Більшість зустрічей відбувається онлайн.
- Як святкувало арт-видавництво своє 5-річчя?
- Було багато різних цікавих зустрічей. Щоправда, організувати презентацію для дітей, на жаль, не вдалося. Але провели онлайн розіграші, вікторини.
- Христю, як вплинув карантин і локдаун на книговидання в Україні?
- Я боялася, що буде гірше. Думала, буде значно гірше. Насправді, важко. Країна не підтримує книговидавців. Знаю, що у Німеччині, Польщі, Франції видавці отримують кошти від уряду під час карантину, бо книгарні не працюють. У нас книгарні теж тривалий час не працювали, але нас, на жаль, ніхто не підтримував. Виживаємо лише тим, що працює сайт і продаємо книги онлайн. Робимо акції, знижки, часом продаємо книги за собівартістю, аби лише вони дійшли до читачів.
- Які плани?
- Є багато ідей і проектів. Сподіваємося, що ярмарки відкриються, ми готуємося до «Книжкового Арсеналу» навесні. Сподіваємося, це вже буде не офлайн, а реально. Нам це дуже важливо.
Мріємо поїхати в Болонію, продати права на наші книжки. І щоб усе це було реально, а не віртуально.
Хочемо видати більше книжок українських авторів, презентувати їх за кордоном.
- Не думали про дитячі книжкові ярмарки у Чернівцях?
- Ми проводили ярмарок дитячої літератури у Чернівцях. Але він не виправдав себе. На жаль, до нас навіть книгарня «Є» не хоче відкриватися. Вони роблять вибірку, скільки чернівчани читають, і відмовляються від цього. Тому я боюся, організація дитячого фестивалю - це буде утопічна мета: ми вкладаємо купу часу, коштів, а популярності не буде.
Якщо дивитися по статистиці, то Чернівці – дуже не читаюче місто. І це дуже сумно.
Наші новини є у Facebook
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
