Півстоліття у болю та муках – на таке життя була приречена Ярослава Шендешевська. Медики розводили руками: вроджену патологію кульшових суглобів оперують лише за кордоном або ж у дорогих приватних клініках України. Та коли у 52 роки біль терпіти було вже несила, Ярослава Іванівна звернулася до звичайної чернівецької лікарні, благаючи: «Зробіть бодай що-небудь!». І за чотири місяці жінку поставили на ноги.
- Я народилася з дисплазією. Коли почала ходити, права нога була коротшою. У п`ять років мені зробили операцію, але вона пройшла невдало, тож самопочуття лише погіршилося, - розповідає Ярослава Шендешевська. – Працювала на заводі до 35 років, а далі не змогла – пішла на пенсію по інвалідності. Ходити було важко, сидіти і лежати – теж. По суті, жила на знеболювальних, які не завжди допомагали.
Кілька років тому жінці запропонували провести дороговартісну операцію у приватній клініці. Проте її вартість виявилася буквально космічною. Ярослава Іванівна у руках ніколи таких грошей не тримала. До того ж, у неї підростали син і донька – кожна копійка у сімейному бюджеті була на вагу золота.
- Моє життя обмежувалося квартирою, бо по вулиці без сторонньої допомоги ходити не могла. Та й звичайні рухи по кухні, коли готувала їжу, викликали дискомфорт. Та останнім часом було боляче не лише ходити, а й стояти та лежати, - продовжує жінка.
У 52 роки Ярослава Шендешевська звернулася до травматологів Чернівецької лікарні швидкої медичної допомоги. Благала, аби допомогли бодай вгамувати біль.
Читайте ще: Буковинка зовсім не спить ні вночі, ні вдень уже 18 років
- Коли ми подивилися на рентген Ярослави Іванівни, побачили абсолютно непропорційні правий і лівий кульшовий суглоби. І хоча жінка більше скаржилася на праву ногу, зліва теж були серйозні проблеми. Одна нога була на шість сантиметрів коротшою за іншу, - розповідає Дмитро Яким`юк, завідувач відділення травматології Чернівецької міської лікарні швидкої медичної допомоги. - Жінка народилася з дисплазією – недорозвиненою ділянкою кульшового суглобу. По мірі того, як організм ріс, суглоб розвивався невдало. Як результат, у 52 роки не могла ні ходити, ні сидіти, ні лежати – біль був жахливий. Вихід ми бачили лише один: імплантувати штучний суглоб в опорну ліву ногу. Хоча жінка вважала її здоровою, там не було нормального об`єму рухів, тому лише операція могла частково полегшити самопочуття і зменшити біль.
Уже після першої операції Ярославі Іванівні стало легше ходити, хоча, звісно, ще сильно кульгала.
- У результаті операції одна нога стала довшою на вісім сантиметрів. Ми вирішили оперувати другу ногу, - розповідає Дмитро Іванович. – Одномоментно подовжити кінцівку нереально. У пацієнтки не було навіть кульшової западини, тож її довелося штучно робити. А це надважка операція. Після неї за стегно проводиться спиця і встановлюється система скелетного витягу. Чотири тижня жінка пролежала на витяжці, поступово додаючи вантаж, аби витягнути ногу на вісім сантиметрів. Сказати, що було важко, - це нічого не сказати. Вагу збільшували від п`яти до 17 кілограмів. А Ярослава Іванівна сама важить трохи більше 50 кілограмів. В один момент, коли спиця мігрувала і почалися страшні болі, вона мені сказала: «Все, я здаюся. Досить цих мук. Більше не можу терпіти». Я на це пожартував: «Вантаж настільки потужний, що у вас навіть зморшки розправилися. Потерпіть ще трішечки – на переправі коней не міняють». І вона терпіла.
Вам буде цікаво: У 28 років вчила букви, аби читати казки своїй донечці
Через 4 тижні провели третю операцію: у місце заново створеної кульшової западини вставили штучну западину і сформували новий кульшовий суглоб.
За 4 місяці хвора перенесла три операції, за складністю кожну з них можна прирівняти до видалення шлунка.
- Я пройшла дуже важкий шлях, але він того вартував, - зізнається Ярослава Шендешевська. – Тепер можу грати у футбол із онуками.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
