Джон Еберсон: Творець атмосферних театрів. Історична розвідка

Він - творець нового стилю в архітектурі, він запропонував людям відчувати себе затишно й піднесено, знаходячись у театрі й кінотеатрі. Його атмосферні будівлі стали знаковими для цілої епохи в США.

Джон Адольф Еміль Еберсон народився 2 січня 1875 року в Чернівцях. Його батько, Зіґфрід, працював на переправленні білої сосни до Америки.

Шкільну освіту молодий Джон отримав у Дрездені. За вищою подався до Відня, де в університеті вивчав електричну інженерію.

Замолоду Еберсон вів досить активне світське життя. Він був учасником університетських братств, був декілька разів дуелянтом. Шрами на його тілі свідчили про «дружні» змагання в ті часи.

По завершенні навчання у 1896 році поступив на службу до 14-го Гусарського полку Австрійської армії. Він був прикріпленим до легкої кавалерії – привілей потрапити туди мали тільки випускники університетів.

Та вже на першому році військової служби потрапив за ґрати через сутичку з офіцером.

У 1901 році демобілізувався і подався до Америки. До заокеанського континенту прибув лише з паспортом і сотнею флоринів. Досить швидко 26-літній Еберсон вивчив англійську мову, він активно її штудіював вдома, підкріплював знання на проповідях у місцевій церкві.

Першу роботу в Америці знайшов в електричній компанії, був електриком, тут в нагоді стали знання з Віденського університету. Одного разу Джон порався з електричними компонентами в театрі Вінсбургу, коли до нього підійшов Джордж Джонсон, керівник будівельної компанії. Невимушена бесіда завершилася пропозицією роботи в Джонсона.

Відтоді життя Еберсона змінилося в кардинально іншому напрямі. Разом із Джонсоном вони їздили різними маленькими містечками півдня й сходу США й намагалися переконати місцеве населення, наскільки їм не вистачає власного театру. Невеликого, але власного місця для естетичного відпочинку. І люди їм вірили, й погоджувалися на послуги будівельної контори.

За особливий талант як в архітектурній галузі, так і в маркетинговій, Еберсона тоді прозвали «Opera House John».

Джон з Джорджем створювали невибагливі театральні споруди. Ящикоподібні будівлі із розмальованими стелями. Головним призначенням їх було поєднати в одному приміщенні сцену для живих виступів і великий екран для кінематографічних сеансів.

Якось Джон Еберсон відвідав великий ярмарок у Сент-Луісі. І саме там, вештаючись поміж зведеними за короткий час виставковими павільйонами й прикрашеними яскраво освітленими вивісками, йому почала вимальовуватися ідея створення власного стилю майбутніх театрів. Особливих, унікальних, світлих – атмосферних. Завдяки цементу й вапняній штукатурці можна створити будь-яку оздобу, а електрику використати для оживлення інтер’єру.

Також на ярмарці архітектор познайомився із впливовими людьми, серед яких був Карл Гоблітцелле з Міжштатної Театральної Компанії. Пізніше він дасть життя сміливим ідеям Джона.

У 1903 році Еберсон одружився з лондонською іммігранткою Беатріс Лемб. У них народилося троє дітей: доньки Лора Мері й Ельза, і син Дрю. Дружина займалася дизайном інтер’єрів і невдовзі цей її хист архітектор використав для оформлення власних театрів.

1908-го року Еберсон завершив співпрацю з Джонсоном і відкрив свою архітектурну фірму в місті Гамільтон. Його першими роботами були приватні замовлення від різних місцевих мешканців. Так, найпершим творінням став ґанок з іонічними колонами для місіс Шіган. За цю роботу він отримав 20 доларів.

В Гамільтоні Еберсон спроектував перший повністю свій театр – «Hamilton Jewel». Це був театр на 350 глядачів у будівлі часів громадянської війни.

У 1910 році переїхав з сім’єю до Чікаґо, де розпочав повноцінну театральну й кінозальну кар’єру. Там же почав викрастилізовуватись його авторський стиль дизайну атмосферних театрів.

На початку 20-их років з досить відомим вже архітектором зв’язався Гоблітцелле. І запропонував йому попрацювати над декількома проектами. Це були театральні зали «Dallas Majestic» та «Wichita Orpheum». Тут Еберсон почав застосовувати накопичені ідеї новітнього дизайну.

Проте першим справді атмосферним театром став «Houston Majestic». Всередині будівлі глядачі потрапляли ніби в інший світ – світ з італійськими двориками, французькими садами, фонтанами, статуями. А стеля наче й не стеля, а справжнє небо. Еберсон спроектував підсвітку так, що тло змінювало колір, поверхнею пливли хмаринки, а у вечірній час сяяли зірки.

Це був виклик того часу. Вперше дизайн театру став справжньою подією, а не лише елементом будівлі загалом. Еберсон вірив, аби бути успішним архітектором, необхідно бути шоуменом. І цю ідею він втілював у своїх роботах.

А ще, аби краще продавалися квитки саме в його театри, він вигадав друкувати на них біля назви вистави ще й слово «дивотеатр». І, на диво, це було дієвим кроком. Квитки розкуповували.

Новий дизайн театрів одразу став шалено популярним в Америці. І одразу ж за популярністю з’явилася когорта імітаторів стилю. Однак рівня атмосферних театрів Джона Еберсона дістатися вдавалося одиницям.

У 1926 році відкрив офіс у Нью-Йорку й перебрався туди жити.

20-ті і 30-ті роки в Сполучених Штатах були часом розквіту й падіння. Піднесення масштабних бізнесових проектів і капітального краху в умовах Великої депресії. Життя було непростим. Втім Еберсон наче вловив дух того часу і запропонував своїй аудиторії те, чого вони хотіли – ностальгію за естетикою і розквітом минулого і водночас бажання відчути смак новітніх досягнень. Атмосферні театри поєднали ці внутрішні вимоги тодішнього суспільства. Відвідувачі мали змогу потрапити до італійського ренесансу, французького бароко, грецької античності, перської величі, при цьому переглядаючи на широкому екрані новинки сучасного кінематографу.

До слова, окрім масштабних театральних проектів Еберсон займався ще й сміттєвим бізнесом, допомагаючи великим містам очищуватися від накопиченого непотребу й дохлих тварин.

Під час Другої світової війни Джон Еберсон долучився до Військової виробничої ради цивільних потреб і був керівником т.зв. «театральної дивізії». Хоча в складні воєнні часи про будівництво нових театрів й мови не могло бути, архітектор все ж домігся реконструювати декілька вже існуючих театральних споруд. Він всіляко відстоював визнання театральної та кіноіндустрії важливими для підтримання духу в населення й військових. І що ці сфери культури якнайкраще підходять на роль інформування та патріотичної пропаганди. Його слова верховне керівництво США почуло.

Також у воєнні роки Еберсон спроектував госпіталь для потреб населення й армії, який розмістили на Лонґ Айленді в Нью-Йорку.

У повоєнні роки Джон відновив роботу своєї архітектурної компанії. Повноправним компаньйоном йому став син, Дрю, який повернувся з війни. Вони з головою пірнули в роботу. Проектували великі й малі театри, великі й малі кінозали, будинки, комерційні будівлі тощо. Тоді саме розпочався будівельний «бум» в Америці.

Джон Еберсон працював в архітектурі доки йому вистачило сил. До посліднього.

1954 року, 6 березня, він помер вдома у Стемфорді. Важка хвороба виснажила тіло 79-річного архітектора.

Справу батька продовжив син.

Ілюстрації -  wikipedia.org; historicdetroit.org; historic-structures.com; alchetron.com; abandonednyc.com; alamy.com; bukowina-portal.de; dailymail.co.uk; cinematreasures.org; med-dept.com