18 років тому на Театральній площі «запалали» перші імена видатних людей, які творили музичну, літературну, театральну культуру Чернівців, Буковини, України, світу. Ми продовжуємо розповідати про особистостей, які назавжди увійшли в плеяду творців нашого культурного світу.
Валентина Зимня
Артистка, педагог. Легенда української сцени.
Харизматичні й неповторні ролі Валентини Зимньої є справжньою історією українського театру. Вона вміла створити й передати зі сцени героїчність, трагічність, драматичність… не вимовши жодного слова.
Так, з виставою «Матінка Кураж та її діти» за Бертольдом Брехтом, в якій Зимня зіграла роль Катрін, доньки матінки Кураж, отримала визнання в усьому Радянському Союзі. На республіканському огляді кращих вистав її було нагороджено Дипломом І-го ступеня і премією. Валентина Зимня неймовірно життєво показала шлях від слабкої, скаліченої війною беззахисної дівчини до високого героїзму. Цікавим є те, що героїня весь час перебуває в центрі вистави, але в той же час вона... німа. Як зазначали театральні критики, актриса природно передає горе зневаженої дівчини, муки людини, яка все чує і розуміє, але нічого не може сказати.
Вистава «Матінка Кураж та її діти», до слова, поставлена у Чернівецькому музично-драматичному театрі. На буковинській сцені Валентина Зимня й здобула театральне визнання. З 1950 року після направлення з Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого артистка на 18 років влилася в культурне життя Буковини.
У чернівецькому театрі Зимня створила з сотню образів у різножанрових виставах. Вона стала частиною, навіть перлиною «театру цікавих акторських індивідуальностей», як тоді називали Чернівецький муздрамтеатр.
Найбільш знаменні ролі Валентини були роль Тетяни («У неділю зілля копала», реж. Б. Борін), Анни («Земля», реж. С. Василько), Санди («Вовчиха», реж. Є. Золотова) – всі вони за творами Ольги Кобилянської, Катрін («Матінка Кураж» Б. Брехта, реж. Є. Золотова), Нюри («В день весілля» В. Розова), Нінуччі («Різдво в домі пана Куп’єло» Е. де Філіппо), Тані («Юність моя» А. Школьніка, реж. Б. Борін) та ін.
Читайте ще: Алея Зірок: Йосип Ельгісер та Леонід Затуловський. Чому їхні імена прикрашають Театральну площу
Коли в 1969 році помер режисер Борис Борін, в чернівецькому театрі сталися зміни. Замість професіонала театрала до керівництва прийшов партійний чинуша. Валентина Зимня спрацюватися з ним не могла. І тоді ж вирушає до Києва, щоб почати навчати молодих акторів. Свій неповторний досвід вона передала нині вже народним і заслуженим артистам, зокрема, Василю Вовкуну (керівник Львівської опери), Євгену Нищуку (Міністр культури), Олесю Саніну (кінорежисер), Анатолію Гнатюку (актор театру і драми, ведучий «Лотозабава»), Світлані Орліченко, Володимиру Абазопуло, Лілії Ребрик (телеведуча), Сніжані Єгоровій (телеведуча) та іншим.
Валентина Зимня отримала звання Заслуженої артистки України в 1960 році, Народною артисткою стала лише в 1998 році.
Василь Зінкевич
Естрадний співак. На його піснях виросли декілька поколінь українців.
У 1971 році, стоячи на московській сцені, троє молодих співаків, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук та Володимир Івасюк, співають «Червону руту». Пісню підхоплюють мільйони. Вона стає переможцем, вона стає «піснею року». Молоді співаки стають зірками.
Наступного року Василь Зінкевич разом із Назарієм Яремчуком та ансамблем «Смерічка» співає на телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» пісню Левка Дутківського «Горянка». Перемагає і стає лауреатом Всесоюзного конкурсу.
Неповторний голос Зінкевича, дзвінкий, яскравий, колоритний і легковпізнаваний, прикрасив чимало прекрасних пісень, написаних талановитими Володимиром Івасюком, Ігорем Білозором, Миколою Мозговим, Ігорем Покладом, Павлом Дворським, Левком Дутківським, Олександром Злотником, Леоніда Затуловського, Степана Сабадаша та багатьох інших.
Вам буде цікаво: Алея Зірок: Левко Дутківський та Павло Дворський: чому їхні імена прикрашають Театральну площу
Василь Зінкевич народився 1 травня 1945 року в селі Васьків, неподалік Камʼянець-Подільська. У 1968 року приїхав до Вижниці, щоб довчитися в художньому училищі прикладного мистецтва. Тоді ж стає художнім керівником самодіяльного ансамблю танцю «Смеречина» при Вижницькому будинку культури. Також пробує себе у вокальній школі Левка Дутківського.
Завдяки потужному голосу й своїй працьовитості отримує місце соліста у ВІА «Смерічка». Початок 70-их років стає потужною хвилею піднесення та оживлення української романтичної пісні. Твори Володимира Івасюка надзвичайно легко сприймаються слухачами. А голоси Зінкевича, Яремчука та Софії Ротару їх виносять на височезний рівень.
У 1975 році Василь Зінкевич переїздить до Луцька, щоб стати солістом ансамблю «Світязь». Через п’ять років стає художнім керівником.
Звання Заслуженого артиста отримав у 1980 році, а Народного йому присвоїли в 1986 році. У 1994 році стає лауреатом Шевченківськї премії. Звання Георя України присвоєне Василю Зінкевичу у 2009 році.
Пісні у виконанні Зінкевича стали улюбленими для різних поколінь українців. Зокрема, виконував і виконує пісні Володимира Івасюка «Балада про мальви», «Літо пізніх жоржин», «Мила моя», «Пісня буде поміж нас», «Пісня про тебе», «Світ без тебе», «Тільки раз цвіте любов», «Червона рута», «Я піду в далекі гори», Ігоря Поклада «Скрипка грає», «Тече вода», «Хай щастить!», Миколи Мозгового «Горянка», «Знов я у гори іду», «Моя перша любов», «На щастя, на долю», Олександра Злотника «Гай, зелений гай», «На березі життя», Степана Сабадаша «Марічка» та інших.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
