18 років тому на Театральній площі «запалали» перші імена видатних людей, які творили музичну, літературну, театральну культуру Чернівців, Буковини, України, світу. Ми продовжуємо розповідати про особистостей, які назавжди увійшли в плеяду творців нашого культурного світу.
Василь Василько
Режисер, актор і педагог. Видатний театрал, який фактично оживив театральне життя у Чернівцях, Одесі, Києві та інших містах України.
З 1943 по 1948 рік Василь Василько працював художнім керівником у Чернівецькому музично-драматичному театрі. Паралельно обіймав посаду директором там. На плечі Василька випало завдання відновити роботу театру у воєнні та повоєнні часи.
І він, звичайно, ж із цим завданням впорався. Саме Василь Василько визначив структуру театру як музично-драматичного і сформував його репертуар. Також під його керівництвом почала працювати театральна студія, вихованцями якої стали оперний співак Дмитро Гнатюк, артисти Орест Савка, Тарас Рідуш та В. Москалюк і танцюрист Дарій Ластівка.
Василь Василько був талановитим актором, режисером з оригінальним поглядом. Як актор, створив неповторні образи Шельменка з пʼєси "Шельменко-денщик", Бублика з "Платона Кречета, Усая в "Житейському морі", Арсентія в"Зустрічі у темряві" тощо.
Режисерські роботи Василька на сцені театру в Чернівцях дивували своєю живістю й нестандартністю. Чи не найпотужнішою його роботою на тутешній сцені стала вистава «Земля» за однойменним романом Ольги Кобилянської. 11 березня 1947 року її презентували. І вона настільки тепло була сприйнята глядачами, що на перегляд люди почали зʼїжджатися навіть з навколишніх областей.
Однак авангардний підхід і використання нестандартних методів у розвитку театру не завжди схвально сприймалися керівництвом «зверху». А «підкилимні» ігри деяких колег та повний ігнор в допомозі від вищих органів змусили Василька відмовитися від посади директора. Новий керівник почав на власний розсуд змінювати репертуар, вносити корективи в роботу театру. Василько в таких умовах працювати більше не міг. Звільнився з театру і поїхав з Чернівців.
Читайте ще: Історична розвідка: Алея Зірок - Борис Борін та Катерина Бужинська
Сидір Воробкевич
Письменник, поет, композитор, педагог, священик. Людина, яка своєю працею творила культурне обличчя Чернівців та Буковини загалом.
У музичному світі Воробкевич залишив по собі низку впорядкованих пісенників, написав й сам чимало пісень, хорів, романсів, оперет. Музику писав на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака. А ще був музичним педагогом. Так, його учнем був видатний австрійський музикознавець Євсевій Мандичевський.
Як письменник, Сидір Воробкевич працював багато над історичними і соціальними темами. Зокрема, одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників, а саме у драмі «Блудний син». Написав.оповідання «Турецькі бранці» (1865), поему «Нечай» (1868), драми «Петро Сагайдачний» (1884), «Кочубей і Мазепа» (1891), комедію «Пан мандатор».
Написав чимало віршів. Особливо вдавалися Воробкевичу ліричні вірші. У них поет «розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття», як сказав Іван Франко.
Писав Сидір Воробкевич українською, німецькою та румунською мовами. Музику до деяких своїх віршів писав сам. Так, вірш «Рідна мова» з часом став справді хрестоматійним.
Народився Сидір Воробкевич 5 травня 1836 року в Чернівцях. Рано залишився сиротою, його разом із сестрою та братом Григорієм виховували дідусь і бабуся в Кіцмані. Там Сидір отримав початкову освіту.
Більш ґрунтовну освіту здобув у Чернівецькій гімназії, духовній семінарії. Музичну освіту здобув приватно в професора Віденської консерваторії.
Після семінарії став священиком і правив службу в різних селах Буковини. Завдяки цьому почав вивчати фольклор і дізнаватися про побут буковинців у різних куточках краю.
Повернувшись до Чернівців, викладав спів у духовній семінарії та гімназії. У 1868 році у Віденській консерваторії склав іспити на звання викладача співу й регента хору. З 1875 року працював на богословському факультеті Чернівецького університету.
Вам буде цікаво: Історична розвідка: Алея Зірок - Юрій Блещук та Іво Бобул
При житті Воробкевича було видано збірку віршів «Над Прутом» у 1901 році, цьому дуже посприяв Іван Франко.
Був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йозефа у 1902 році.
Відійшов у вічність 19 вересня 1903 року. Похований у родинному склепі на Старому цвинтарі Чернівців.
Імʼям Сидора Воробкевича названо у Чернівцях Музичне училище, вулицю, а також премію в галузі культури.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
