Ахтем Сеітаблаєв
- Ви народилися в родині депортованих Сталіним кримських татар. Багато років жили у Криму до того, як переїхали до Києва. Як зараз підтримуєте зв`язок із рідними і друзями?
- Тільки через соціальні мережі та телефоном. Я 7 років уже не буваю в Криму. Весь мій рід там – це більше 1000 людей, зокрема, двоє моїх дітей, мої батьки.
- З 2014 року ви, як режисер, відзняли 6 фільмів, серед яких «Хайтарма» (2012 рік), «Чужа молитва», «Кіборги», «Захар Беркут», «Номери» і «Доброволець». Який з цих фільмів вам самому найбільше подобається як глядачу?
- Той, який ще не відзняв. За кожною стрічкою – своя історія – тепла і рідна. Кожна для мене є цінною, бо це певний етап у житті.
Для зйомок «Чужої молитви», до прикладу, потрібен був Крим. Події у фільмі відбуваються у Бахчисараї. А Крим уже на той час був анексований. Але ми знайшли Крим у Грузії. Привезли головних акторів з Києва, Німеччини та Ізраїлю.
Узагалі, мистецтво – це неправда. Але це може стати хорошою неправдою, яка допомагає зрозуміти правду. І в цьому сенсі ти можеш знімати Крим у Грузії.
- Знаковий і для вас, і для країни фільм «Кіборги», знятий за історією оборони Донецького аеропорту. Як ви наважилися знімати фільм про людей, які ходять поруч з нами?
- Наш художник-постановник тричі будував Донецький аеропорт. Перший раз – у павільйоні. Потім зруйнував. Другий раз – на злітній смузі під Черніговом на запасному військовому аеродромі. Третій раз – частину ми знімали на даху.
Свого часу я мав честь вести програму «Хоробрі серця». Я тоді познайомився з історіями наших Героїв – їхніми трагедіями, звитягами, мужністю.
Одна з передач була присвячена захисникам Донецького аеропорту і власне його оборона ще тривала. Герої приїхали на запис програми прямо звідти. Коли ти чуєш їхні історії, дивишся в їхні очі, з`являється думка: «Ех, оце було би кіно!».
Ввечері після ефіру я повертався додому, мені зателефонувала моя продюсер і сказала: «Ну ти ж розумієш, що це кіно! Ми повинні зняти про це кіно». Я відповів: «Як ти собі уявляєш?! Іде війна! Ці люди живі! У нас стільки емоцій! Хіба ми зможемо об`єктивно до цього підійти? Я не знаю – я боюсь…».
Через тиждень я усвідомив, що хочу розповісти історію захисту Донецького аеропорту. Знайшли сценариста – Наталку Ворожбіт, яка пів року їздила майже по фронту, зустрічалася, записувала ці історії і написала «Кіборгів».
Майже щодня на знімальному майданчику у нас був присутній хтось із реальних «кіборгів». Вони дуже тактовно нам допомагали у деталях. Для усієї знімальної групи і для акторів це була мотивація.
Читайте ще: Конгресмени аплодували "Кіборгам" стоячи
- Чи є у планах ще ідеї втілення українських історичних подій на екрані?
- Минулого року ми були одними із переможців ХІ Pitching і могли би розраховувати на державну підтримку зі стрічкою «Конотопська битва». Цю подію - спільну перемогу запорізьких козаків і кримсько-татарського війська - ті, хто у радянські часи писали історію, замовчували. Насправді це була найбільша військова перемога спільного війська українців і кримських татар над московським військом, яке втричі перевищувало наше спільне військо. У цій конотопській битві загинуло або було взято в полон половину дворян чи бояр Московського царства. І, як би сьогодні сказали, у Московії був тижневий державний траур. Більше того: цар утік з Москви, тому що був переконаний, що зараз козаки і кримські татари підуть на Москву.
Окрім того, у цій битві брали участь польсько-литовські жовніри. І дуже багато робилося для того, аби посварити війська-союзники між собою. Я хотів відзняти такий політичний детектив.
Ми перемогли, але з приходом нової ситуації, нового керівництва, були переглянуті результати ХІ Pitching . Я так і не почув зрозумілої відповіді, чому нас виключили зі списку переможців разом із фільмом про Лесю Українку. Це недивно, якщо розумієш, яка парадигма існує зараз, коли ми не називаємо Росію загарбником, країною, яка розпочала війну проти України, то цілком все зрозуміло. Ті, хто це замовчує, чітко розуміють, що культура – дуже потужний інструмент для того, щоб проговорювати і ідентифікувати себе.
Зараз ставлю виставу за Лесею Українкою «Лісова пісня» кримсько-татарською мовою. Грають у ній надзвичайні українські актори.
- У Чернівцях ви не вперше. Які враження від нашого міста?
- Це суцільний жах! Тому що ти виходиш вранці і бачиш не тільки надзвичайно красиве місто, не тільки смачну каву, а й надзвичайно вродливих дівчат!
У вас дуже красиве місто. Ми багато бували у Чернівцях до цього клятого ковіду. Сподіваюсь, і далі будемо часто.
Якби я був Буратино, то я би мріяв саме про Чернівецький театр. Це дійсно перлина. Ти коли виходиш на сцену Чернівецького театру – це надзвичайні відчуття свята. І все це поєднується з самим містом, дівчатами… Потім, коли ти згадуєш про Чернівці, відчуваєш суміш тотально приємних емоцій.
Читайте наші новини в Instagram
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
