- Рік життя у пандемії. Розкажіть, як вижив у цей час Чернівецький обласний театр ляльок?
- Спершу ми були шоковані неможливістю зустрічі з глядачем. Але вийшли з ситуації – почали транслювати вистави онлайн. Звичайно, такої кількості глядачів, як би хотілося, ми не отримали. Все-таки онлайн втрачається атмосферність. А це - основний елемент театру. Водночас, онлайн-вистави дали нам можливість все-таки підтримувати контакт з глядачем.
Окрім того, ми щодня репетирували: працювали над майстерністю акторів, робили вводи у вистави нових акторів тощо.
- Онлайн-вистави користувалися попитом?
- Якщо порівнювати із живим контактом, глядачів онлайн-вистав у два рази менше. Коли в січні театру дозволили працювати, глядачів було дуже багато. Навіть обурювалися, що недостатньо місць, адже наповненість залу була лише 50%. Ми почали давати по 2 вистави в неділю, замість однієї. І надалі плануємо так робити. Можливо, навіть у суботу почнемо давати вистави.
- Чи не було за цей рік звільнень серед акторів?
- Були. Один молодий актор звільнився. Він себе шукає. Але на його місце прийшов новий актор.
- Яка зарплата у актора-початківця?
- Невисока – переважно мінімальна зарплата. Актори до нас приходять, як правило, ще не маючи спеціальної освіти. Ми можемо їм запропонувати посаду артиста театру ляльок другої категорії. Це - низька зарплата.
Але ми в театрі робимо все, щоб якось заохочувати, підтримувати акторів. В процесі зростання його майстерності, підвищуємо його тарифікаційний рівень. Даємо додаткові навантаження, щоби збільшити оплату. Наприклад, у нас немає машиніста сцени. Так от, чоловіки-артисти мають по пів ставки машиніста сцени. Стараємося, як можна, матеріально підтримати наших артистів.
- Життя не стоїть на місці. Сьогоднішні діти – значно вимогливіші, ніж 10-20 років тому. Чим нині ляльковий театр готовий дивувати?
- Діти в будь-який період хочуть мати казку, фентезі-світ. Якщо фентезі-світ минулого був більш натуралістичним, наївним, то зараз він більше схожий до комп`ютерних ігор, технічних інновацій. І ми намагаємося саме такі елементи вводити у вистави. Динамічніші дії та діалоги, нова манера гри, сценографії, ляльок. Намагаємося це впроваджувати. Наприклад, для вистави «Сумна весела казка» ми обрали стиль кібер-панк. Саме стиль може стару виставу адаптувати до нової дійсності.
- Власне про ляльок: скільки років найстаршій ляльці театру і чи багато створено нових?
- Наш театр відкрився у 1980 році виставою Юхима Чиповецького «От так Мицик». У ній було два персонажі – Кицик і Мицик. Ці ляльки досі зберігаються – їм 41 рік.
Щороку театр здійснював 3-4 постановки, тож кількість ляльок, відповідно, збільшувалася. На одну виставу виготовляємо в середньому 10 ляльок. Якби були збережені усі ляльки, то на сьогодні їх було би близько 1500! У нас дійсно в архіві є досить багато ляльок.
- У скільки обходиться створення однієї нової ляльки?
- Лялька задумується в той момент, коли режисер обирає драматургічний матеріал і думає, як його реалізувати. Далі починається робота художника-постановника - він малює ескіз. Далі ляльку виліплюють, виготовляють пап`є-маше, малюють, обшивають, створюють механізацію – все це триває десь близько пів року. А потім ще з артистами втілюємо образи.
Вартість – важко сказати. Залежить від матеріалів, які ми застосовуємо. Буває, якісь лоскутки – тоді це недорого. А буває, потрібен дорожчий матеріал.
Для вистави «Сумна весела казка» найдорожчими були світлодіодні стрічки. До них ще потрібні акумуляторні батарейки.
Але з кожною новою виставою стає все затратніше, бо дивувати дітей треба візуальним антуражем, який створюється завдяки дорогим костюмам, якісним технічним інноваціям. Це все гроші. А витрати ми оплачуємо із театром зароблених грошей.
- Ми усі сподіваємося, що коронавірус незабаром усе ж вдасться приборкати. І тоді ляльковий театр, як і всі інші заклади культури, знову відкриє двері для глядачів. Чи плануєте щось змінювати у репертуарі, подачі вистав, організації?
- Мріємо, щоб глядачі до нас приїжджали, щоб не доводилося так часто їздити з виставами до сільських садочків, клубів. Бо від гри 3-4 рази на день вистави втрачають якість. Хотілося би, щоб можна було приїхати в райцентр, куди звезуть діток з навколишніх сіл, і зіграти виставу.
Хочемо більше вистав давати саме у театрі ляльок. Однієї вистави у тиждень – в неділю – замало. Хочемо давати дві вистави у неділю і, можливо, в суботу. Так люди будуть привчатися їхати до театру. Для сім`ї це подія – планувати приїхати у вихідні в Чернівці, піти в театр ляльок, потім, наприклад, в парк. Так похід у театр буде подією.
Щодо репертуару: я планую поставити серію вистав про створення нашого міста. Я хочу поставити виставу про певні історичні періоди. Драматургічний матеріал уже маю. Це - друга половина ХІІІ століття, період того лихоліття, коли поневолювачі нападали на краян. А в той час була так звана Чорна фортеця. І от виставу під назвою «Таємниця Чорної фортеці» я хочу поставити.
Це буде вистава про хлопчика-сироту, який ще духовно не змужнілий, кволий, а є потреба у воїнах-захисниках. І от про ініціацію його у воїна-захисника, фізичне і духовне зростання, усвідомлення, що має захищати те, що любить, - про це ми хочемо поставити виставу. Але на історичному тлі.
Плануємо використати такий театральний прийом – обряд, де буде автентична музика, обрядові костюми.
Надалі я вже працюю з чернівецьким письменником, драматургом, громадським діячем Володимиром Килиничем. Він готує матеріал для наступної постановки.
Хочеться про місто створити бодай три вистави різного періоду.
Отримуйте новини в Telegram
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Дякую, я вже з вами