Впливовий АССпект: Лікарка-реаніматолог про ковід, благодійність та порятунок життя (ВІДЕО)

Про боротьбу за життя, COVID-19 та благодійність Анна розповіла у програмі «Впливовий АССпект».  

- Аню, ви лікар-анестезіолог. Чому обрали цю професію?

- У мене батько працівник швидкої медичної допомоги.  І всі його історії порятунку мене захоплювали з дитинства. Так я вирішила, що буду лікарем.

З 18 років працювала санітаром виїзної бригади на «швидкій». Під час навчання у БДМУ думала, що буду хірургом, хоча в операційній завжди стояла біля голови пацієнта. На 4 курсі анестезіолог запросив, хто хоче спробувати себе. Я зголосилася. Мені вдалося «роздихати» пацієнта – і я залишилася на операціях до кінця дня.

Ректор БДМУ підштовхнув мене йти не в сімейну медицину, а в анестезіологію. І я дуже вдячна йому за це.

- Цікаво, що вирішили поєднувати роботу лікаря із волонтерською діяльністю. Це я зараз говорю про вашу роботу в благодійному фонді Чернівецькій області «Серце до серця». Коли розпочалася ця діяльність?

- Благодійний фонд «Серце до серця» працює на теренах України з 2006 року. Я познайомилася з фондом у студентські роки. Завжди брала участь у волонтерських проектах, це мені до душі.

До БДМУ надійшов лист з пропозицією долучитися до фонду «Серце до серця». Приваблювало те, що зібрані кошти залишаються на місцях, купується обладнання для області. Відтоді – з 3 курсу університету – я почала працювати.

- Яким був максимальний збір і на що його витратили?

- Минулий рік у нас був рекордний. Ми зібрали 327 тисяч гривень. Придбали і передали в обласну дитячу реанімацію апарати ЕКГ, неонатальні монітори. А в поліклініку на Дубінській - холтери. Ми хотіли охопити не тільки реанімаційне обладнання, а й діагностичне. Тому що багато дітей страждають від поганої діагностики.

«Під час пандемії проводити благодійну акцію було недоречно»

- Цьогоріч пандемія завадила проведенню акції. Чи є вже плани на наступний рік і, можливо, допомагатимете з обладнанням саме для ковідних відділень?

- У нас акція завжди проходить весною. А цієї весни був пік коронавірусної інфекції. Це завадило провести акцію саме в Чернівцях. По Україні деякі області спромоглися все ж організувати її.

Чому я не проводила акцію в області? Першопричиною була оцінка ситуації: коли люди в паніці, закриті в чотирьох стінах, коли школи і виші не працюють (а це наша основна рушійна сила!), відкривати збір коштів, коли люди збирають їх на дихальні апарати і концентратори, було недоречно.

На початку 2021 року буде у Києві нарада і будемо вирішувати, яке питання закривати в цьому році.  

Питання дихальної апаратури у дитячі відділення завжди гостро стоїть. Хоча в нас насправді є забезпечення в обласній дитячій лікарні. Але будемо зондувати це питання, вивчати, які ніші відкриті. І однозначно працюватимемо.

Читайте ще: «Дихати»: у Чернівцях зняли документальний фільм про боротьбу з коронавірусом

«Ніколи не забуду смак їжі, як смак глини!»

- Знаю, що ви – двічі «коронована». Як так сталося, що перехворіли коронавірусом два рази?

- Ситуація у мене залишається відкритою: можливо, був недолікований перший випадок, який потім трансформувався і погіршився у пневмонію. Тому що першого разу був позитивний ПЛР-тест, легкі симптоми. Ізоляція більше лякала, і те, що перед твоїми очима нещодавно були так само, як ти, живі-здорові, а на ранок ти вже пакував у чорний пакет цю людину. Але рятує віра в Бога, молитва, підтримка рідних і колег. Коли тест був негативний, повернулася в зону, пропрацювала ще тиждень, мені прямо під час роботи стало погано, наростала температура, з`явився кашель… Мене одразу поклали під крапельницю, на рентгені – пневмонія, тест – позитивний. Тому другий раз корона пройшла набагато важче, із повною втратою смаку і нюху. Ніколи не забуду смак їжі, як смак глини!

Я лікувалася вдома, не лягала в стаціонар. У мене все вийшло. Одужала – і знову до роботи.

- Аню, зараз у зв`язку з пандемією ви працюєте в особливо важких умовах. Чи є страх знову захворіти?

- Страх є завжди, страх – це природа наша. Але немає ніякої паніки. Є розуміння того, що ти обрав цю дорогу, цей шлях, і тобі треба ним іти. Якщо твої руки можуть комусь допомогти в цей момент, то ти маєш іти і допомагати. Рятувальники, драйвери, пожежники чудово розуміють, що дахи валяться, хвиля накриває, судома ловить, але ніхто не стоїть на березі, бо з ним щось може статися. Так само і медики, які працюють у «червоній» зоні чудово розуміють, що можуть захворіти. Але працюють і ідуть вперед.

Отримуйте новини в Telegram