Впливовий АССпект: Анестезіолог – про COVID-19 і боротьбу за життя

- Чернівецька обласна лікарня першою в області почала приймати хворих на коронавірус. Коли перших важких пацієнтів почали переводити в реанімацію, ви, лікарі-реаніматологи, були готові до того, із чим доведеться мати справу?

- Перші поступлення пацієнтів з пневмоніями, викликаними COVID-19, були в середині березня. Це була нова, невідома нам нозологія. Особливістю її стало те, що у пацієнтів при непорушеній свідомості, відсутності аускультативних змін над легенями відмічалося падіння насичення крові киснем.

Лікарі були готові до надання допомоги хворим.

На ШВЛ, як правило, переводили пацієнтів із супутніми хворобами  

- Чи вистачало кисню та апаратів ШВЛ?

- Так, вистачало. У відділенні реанімації Чернівецької обласної клінічної лікарні налагоджена централізована подача кисню до ліжка пацієнтів. Тому проблем із подачею кисню не було.

Апарати ШВЛ теж були у відділенні. І коли виникала необхідність проводити штучну вентиляцію легень, ми це робили. Важким було рішення про потребу переведення пацієнта на апарат ШВЛ. Бо, як правило, на цього потребували хворі із важкою супутньою патологією: зайва вага, захворювання нирок, цукровий діабет… Відповідно, вони вже були важкі. Тому і летальність пацієнтів, які були переведені на ШВЛ, досить висока.

Стрес погіршує стан хворого на COVID-19

- Доводилося чути про те, що на початку пандемії ШВЛ вважався єдиним можливим варіантом врятувати хворого. Пізніше чимало медиків з країн Європи заявили, що до ШВЛ варто підключати хворих на коронавірус у крайніх випадках. Бо більшість пацієнтів після апарату не виживають. Що ви думаєте з цього приводу?

- Переведення на ШВЛ є двох видів: неінвазивне і інвазивне. Інвазивне – це коли проводиться інтубація, тобто абсолютне переведення пацієнта на штучне забезпечення диханням. А можна проводити малоінвазивну вентиляцію легень: коли пацієнту вдягають спеціальну маску. Це без інтубації, але це є протекція дихальної функції.

Будь-яке психологічне навантаження, стрес у пацієнта міг призводити до падіння кисню в крові. Тому ми підходили до кожного хворого дуже м`яко, індивідуально.

Результат лікування залежав також від самих пацієнтів. Коли вони розуміли, що йде дотація кисню, що треба дихати, що треба старатися не переживати, потреба організму в кисні зменшувалася. Так завжди відбувається, коли людина спокійна. Коли ж хворий переживає, у нього на фоні катехоламінового пулу розвивається більша потреба у кисні.

Деякі пацієнти могли адаптуватися до неінвазивної штучної вентиляції легень, а деякі – ні. Це дійсно непросто. Є таке поняття – позитивний тиск в кінці видиху. Він має велике значення, бо в кінці видиху апарат не дає повністю спадатися альвеолам легень, аби не виключалися їхні частинки з дихальної функції. Простішими словами - апарат не дає повністю видихнути. І якщо люди це сприймає – дуже добре. А були ті, кому не вдавалося підлаштуватися. Бо це дійсно фізіологічно непросто.

Медикаментозне заспокоєння пацієнтів не завжди себе виправдовувало. Бо при свідомості хворі стараються дихати, дотримуються наших рекомендацій. А коли  свідомість пригнічена, втрачається дихальна функція. Тобто пацієнт засинає – і не дихає правильно.

Розвиток хвороби при COVID-19 – важкий, але повільний. При свинячому грипі погіршення стану відбувалося протягом 2-3 годин. У нас були такі пацієнти, що ми в 10 годині з ними говоримо – все нормально, через 2-3 годині вже потребували інтубації, через 3-4 години – смерть. І ще – свинячим грипом дуже вражалися вагітні.

Читайте ще: Впливовий АССпект: Інфекціоністка – про коронавірус і найважчого пацієнта

«Захисний костюм вдягаю за кілька секунд»

- Опишіть вашу звичайну зміну у ці місяці, що триває пандемія: як вона починається, як проводити обхід хворих, і чи завжди вчасно закінчується?

- Звичайна зміна починається з обговорення пацієнтів у професора кафедри анестезіології та реаніматології БДМУ Коновчука Віктора Миколайовича. Головна особливість роботи під час пандемії – необхідність використовувати захисні костюми. Раніше ми з цим не мали справу, тому у перший час процес одягання займав до 8-10 хвилин. А зараз – це вже декілька секунд.

Обходи були важчі і триваліші. Кожен пацієнт потребував налагодження дотації кисню. Якщо пацієнт на ШВЛ – потрібно було проводити корекцію параметрів апарату. До найдрібніших деталей обговорювали і коригували лікування.

Звісно, зміна не завжди закінчувалася вчасно. Бо якщо вже лікар зайшов у засобах індивідуального захисту в палату, якщо була потреба у терміновій інтубації чи корекції, затримувалися настільки, наскільки це було потрібно. Але ми до цього були готові.

- Скільки годин поспіль доводилося проводити у захисному костюмі?

- Найдовше у захисному костюмі провів, згідно наших протоколів, - 4 години. Більше не можна.

«Найстрашніше – бачити, як людина хоче дихати, але не може»

- Чи вдалося вам за цей час зрозуміти, що такого страшного робить ковід з організмом, що людей не вдається врятувати?

- Основний момент COVID-19 – розвиток гострого респіраторного дистрес-синдрому легень. Простішими словами – втрачається легенева тканина, тому людині нема чим дихати. Якщо це супроводжується ще супутньою патологією, то це в рази погіршує стан пацієнта.

- Вам було страшно?

- Я не можу сказати, що відчував сильний страх. Було важко сприйняти наплив пацієнтів, загальний страх людей.

Коли приходив до пацієнтів, бачив, як вони, у повній свідомості, хочуть дихати, а дихати не виходить, в очах їх бачив страх – оце викликало неабияку тривогу і в мене.

- Зараз ситуація покращилася?

- По цифрах, по статистиці, - так. Як на мене, перебіг хвороби став трошечки легшим. Менше критичних станів.

Наші новини є у Facebook