Центр Чернівців - це колишнє кладовище. Історична розвідка (ФОТОФАКТ)

Корпус біохімінституту ЧНУ, житлові будинки, міська поліклініка – без цих споруд вулицю Лесі Українки ми сьогодні не уявляємо. А ще сотню років тому містяни не могли уявити, що на цьому місці можуть бути будинки, університетський корпус, поліклініка тощо. Бо якось на території цвинтаря не дуже уявляються різноманітні споруди, окрім гробів, склепів та хрестів.

Колись позаду муздрамтеатру існувало кладовище. І було воно досить великим. Складалося з двох частин. Верхньої та нижньої. Саме тут, на схилі пагорба із видом на західний Цецин, впродовж десятиліть свій спочинок знаходили містяни.

Коли цвинтар закладався, а видніється він на картах вже з 1823 року, то ці місця були на одвірках міста. Поруч донедавна шумів густий ліс, в якому у кінці XVIII століття вовки водилися. Швидкий розвиток міста, невпинний поступ і розбудова поглинули ліс, відігнали далеко-далеко вовків та проковтнули масштабний некрополь.

Кладовище по вулиці Альта (нині - вулиця Лесі Українки) проіснувало до середини ХІХ століття. Останнього чернівчанина тут поховали у 1866 році. Того ж року інженером Реллі було розроблено план некрополя далеко від центру, аж за вулицею Руською на Винній горі. Тоді новий цвинтар навічно прийняв рештки чернівчан зі старого кладовища.

Часті спалахи смертельних хвороб, зокрема холери, відбила в містян бажання ховати померлих від недуг в центрі. Тому магістратом було прийнято рішення перенести всі існуючі в місті цвинтарі десь далеко на околиці. От і перенесли їх - на Горечу.

Транспортували цвинтар з центру міста поступово. Першим зникло верхнє кладовище. У 1907 році гробівців тут вже не було. Нижнє проіснувало на 30 років довше. Відомо, що зникло воно із початком спорудження університетського корпусу.

Старий цвинтар зник, ставши примарою в історії Чернівців. Своїм місцем він поступився розвитку і розбудові Чернівців.

Доречі, деякі гробівці зі старого цвинтаря можна й сьогодні побачити. Неподалік входу на Руському кладовищі є перенесені могили, зокрема неповторний гробівець Гертруди Абрагімович, яка померла ще в 1807 році. А також надгробок заможному містянину Лазару Михайловичу, який за свій кошт спорудив на Центральній площі пам’ятник Пієту.

Фото зі сторінки Едварда Туркевича, Google