Впливовий АССпект: Катерина Пономарьова – про волонтерство, шахраїв і політику

Купують берці для військових, шукають житло переселенцям, організовують мобільний хоспіс для невиліковно хворих дітей. Їх критикують та намагаються ошукати, але вони продовжують допомагати.

Як це – бути волонтером?.. Поговоримо про це з Катериною Пономарьовою.

- Катю, коли почали займатися волонтерством і що спонукало до цього?

- Якщо волонтерством у ГО «Волонтерський рух Буковини», то у 2014 році. А якщо загалом волонтерством, то дуже багато років. Бо волонтер – це стан душі, це бажання поділитися з ближнім. Тому, мабуть, більше 10 років.

- Розкажіть про ваш перший великий проект?

- Він розпочався з початку війни в  нашій країні – 4 березня 2014 року. І це важко назвати проектом, це – частина життя. Це була допомога переселенцям. Було важко і психологічно, і фізично. Тоді вся країна не знала, що робити. Але нам вдалося встановити комунікацію з людьми, з владою, почати реєструвати переселенців. І тоді завдяки нашій владі дітки у школах почали отримувати харчування.

Ми у березні 2014 року почали видавати довідки переселенцям. Їх тоді ще ніхто не реєстрував, але вони діяли по всій області. І тоді ми зареєстрували офіційно організацію.

До переселенців доєдналася допомога військовим. Це був один проект – допомога переселенцям і військовим.

- Один з найбільших ваших проектів – дитячий мобільний хоспіс. Скількох діток вдалося охопити?

- В нашій країні так сталося, частіше волонтери опікуються важкохворими людьми. Зараз ми охопили мобільною хоспісною допомогою 42 дитини Чернівців. Це дуже непросто фінансово. Щомісяця мами пишуть списки потреб. Одна мама мені сказала: «Якщо я напишу все, що потрібно моїй донці, всіх коштів, які ви маєте на місцяь, не вистачить». І це є правда. Лікувати, реабілітувати, підтримувати і забезпечувати комфорт життя важкохворим людям – дуже дорого.

Хочемо, щоб цей проект розвивався. Бо мобільний хоспіс – це той вид хоспісної допомоги, який найбільше підходить менталітету українців.

Окрім медичної ми надаємо психологічну та юридичну допомогу. І звісно – матеріальна допомога: підгузки, ліки, деяким діткам оплачуємо реабілітацію у приватних клініках.

Читайте ще: У Чернівцях волонтери допомагатимуть тим, хто знаходиться в самоізоляції

- Розкажіть про допомогу психлікарні. Там, здається, ви теж взяли під опіку дитяче відділення?

- Не тільки дитяче. Також у відділення №9 ми замінили всі ліжка, у №13 – оновили двері і столову. Але поки що ми припинили допомогу психлікарні до того часу, поки не вирішиться питання із землею  психлікарні. Ми не впевнені, що лікарня залишиться на своєму місці. А впевнені будемо, коли матимемо рішення суду. Після цього ми відновимо допомогу психлікарні.  

Вважаю дітей і психічно хворих людей - найнезахищеною верствою населення. Тому ми хочемо і будемо й надалі їм допомагати.

- Не залишаєтеся осторонь і коли діти потрапляють у біду. Взяли на себе допомогу в лікуванні дівчаток, які постраждали в пожежі. Як справляєтеся із такою важкою ношею? Як знімаєте стрес?

- Ніяк, я у стресі живу. Це мій хронічний стан. Я намагаюся не заставляти волонтерів бути там, де я є, якщо вони цього не можуть. Якщо бачу, що волонтер не може піти до важкохворої дитини, я ніколи не наполягатиму – сама піду і все зроблю.

Є дві стадії допомоги: сісти, обіймати і плакати або діяти. Я обираю діяти.

Анічці і Христині, які постраждали в пожежах, ми на різні рахунки збираємо гроші. Майже щохвилини приходять кошти – 20 грн, 50 грн, 100 грн. Я безмежно вдячна цим людям.

- Чи відгукуються люди на прохання про допомогу?

- Так. Коли я написала пост, що потрібна допомога Ані, мені за перший день зателефонували людей 200. Люди скидали гроші, хтось готував і перетирав їжу, бо в перші дні в неї був набряк гортані, вона не могла їсти. Хтось купив їй ковдру, а хтось – ведмедика, такого ж, як згорів у неї в пожежі. Це було так зворушливо і потужно! Ми всі разом виходили цю дитину! Ще трошечки – і вона буде в прекрасному стані.

- Чи були випадки шахрайства і як протидієте їм?

- У 2015 році з нашого волонтерського рахунку почали зникати гроші. Тоді зникло 3 тис. грн., я вчасно помітила. Ми заблокували всі картки, написали заяву в поліцію. Банк тоді повернув нам втрачені кошти. Після того всі рахунки нашої організації прикріплені до фінансового номеру, який не знає ніхто. Це 90% захист.

- Як складаються стосунки з місцевою владою?

- По-різному. В основному – нормально. Я вважаю, нормальна волонтерська організація не може працювати окремо від влади. І фактично комунікація з владою є пунктом будь-якого списку, як іти до мети. Нас підтримують, тому що ми чітко визначаємо свої цілі і беремо багато роботи на себе.

- Чи пропонували партії вам взяти участь у місцевих виборах?

- У 2015 році було багато пропозицій, бо тоді слово «волонтер» було модним.

Зараз – ще ні. Але я не кажу такі пропозиції категоричного «ні»  і не кажу «я цього хочу». Я завжди шукаю важелі для того, щоб допомогти людям. Якщо єдиним важелем буде йти у владу – я ним скористаюся. Якщо будуть інші важелі – прекрасно, тоді я не йду у владу. Влада – це дуже відповідально.

- Розкажіть історію допомоги,яка вас надихає?

- Це найзворушливіша історія, яка відбулася за весь час допомоги. Перед Різдвом 2015 року зателефонувала жінка. Вона хотіла допомогти нашим військовим, але оскільки на вулиці було слизько, попросила прийти до неї. Я приїхала. Як виявилося, мене чекала 90-річна жінка. Вона передала фрукти хлопцям на узвар. Сказала: «Я теж воювала, я хочу допомогти..». Дала мені листівку і гроші. Я відмовляла її давати гроші, бо розуміла, що таке 1000 грн. для пенсіонера. Але вона відповіла: «Я знаю, що таке ділитися, я хочу, щоб ви ці гроші передали…». В той момент я дійсно відчула єдність людей. Це було дуже круто.

Детальніше – відео: