Софія Федина
- Софіє, ви родом з Львівщини. Що вплинуло на формування вашого характеру?
- Я народилася у 1984 році, коли була остання хвиля атеїстичної пропаганди. Коли я мала народитися, мого тата змушували відмовитися від свого батька, бо дід був священиком. Коли тато відмовився, нашу родину почали переслідувати, звільняти з роботи. І в результаті, як моя мама каже: «Ти народилася на зло усім тим, хто намагався розправитися з нашою родиною». І з перших днів мені довелося бути бійцем.
З іншого боку мій прадід (він сидів разом з Йосипом Сліпим за друк нелегальної релігійної літератури) дуже вплинув на позицію моєї мами, яка сама з Харківщини, але жила у Львові.
З третього боку – це мамина родина, яка майже вся загинула під час голодомору. І тільки дід з поодинокими членами родини вижили. А дід був козацького роду. І саме він учив мене засад української державності, читав українську літературу.
Так з усіх сторін склалася моя родина, для якої українське – понад усе.
- А ким ви мріяли стати у дитинстві?
- Мама віддала мене у 3 рочки на музику, на танці, на англійську мову, на естетичне виховання, на малювання. Я завжди хотіла бути на сцені.
Водночас, я з маленького віку завжди була на Віче, на мітингах – і за незалежність України, на зустрічах з Чорноволом, голодування з Левком Лук`яненком, спорудження пам`ятника Тарасу Шевченкові. Так через усе життя пройшла і політична, державницька позиція, і сцена. І коли сьогодні мені пропонують вибрати: ти політик чи ти співачка, чи громадська діячка, а в мене все воно докупи.
Читайте ще: Софії Федині суд обрав запобіжний захід
- Але ви і викладаєте…
- Так. У 12 років я мамі заявила, що буду вчитися у Львівському національному університеті на факультеті міжнародних відносин. Мама була в шоці, бо на той момент факультет тільки створився, він був дуже мажористий і казали, що туди просто так ніхто не поступає. В результаті, за 2 роки до вступу мама взяла мені вчителів, я з найвищими балами поступила на факультет міжнародних відносин, потім пішла в аспірантуру і тепер я - доцент кафедри міжнародних відносин, кандидат політичних наук.
- З перших днів війни ви їздили на передову, до наших хлопців. Розкажіть про це – про ваше волонтерство.
- Я почала допомагати військовим, які були на передовій. Але моя перша поїздка на передову була у 2016 році, коли я думала, що завершу свою волонтерську діяльність.
У березні 2014 року до мене звернулися за допомогою перші військовослужбовці. Сказали, що їм треба карбюратори, генератори, акумулятори, шини, матраци, постільну білизну, берці, форму… Я спитала: «Де я вам це вроджу?..». А вони відповіли: «Ти – голос львівського Майдану, звернися до людей, бо тебе вони чують, а нас не почують». І дійсно почули. Збирали кошти, купували необхідне і передавали на передову.
Потім почалася серія концертів не лише в Україні, а й за кордоном – Канада, Америка. Безперервно були концертні тури зі збором коштів для передової. За один такий тур вдавалося зібрати понад 20 тисяч доларів, які ми тут же конвертували у машини, приціли, дальноміри, тепловізори, форму.
У 2016 році 2-кімнатна квартира моєї мами була забита волонтерською допомогою. Я була настільки виснажена перельотами, концертами, підрахунками, що я для себе вирішила: більше не можу. Тим паче, ситуація із забезпеченням устаканилася. Я вирішила поїхати на передову – і поставити крапку на моїй волонтерській діяльності.
Я поїхала на передову із Академією сухопутних військ. А там до мене кидається військовий і дякує: «Ви «теплак» привезли, який врятував нам життя!», а другий ще за щось дякує, а третій – ще за щось. Це був такий шалений імпульс, коли я зрозуміла: по-перше, я не втомлена, втомлені ті, хто там тримають оборону; по-друге, це так зарядило, що далі пішла друга, третя, четверта, п`ята поїздка. І досі я не втомлена.
- Софіє, ви співаєте для хлопців на передовій?
- Багато співаю. Мій п`ятий альбом «А я – живий» – для, про і написаний з нашими захисниками. Майже всі пісні базуються на гітарних акордах, щоби хтось там на передовій мав нагоду собі заспівати біля вогнища.
У грудні минулого року у Чернівцях я презентувала цей альбом. Був величезний концерт, під час якого дам вдалося зібрати понад 80 тисяч гривень, за рахунок яких ми закупили апарат вакуумної терапії ран і відправили його у Дніпровський госпіталь.
Я маю надію, що ми розправимося з коронавірусом і продовжимо серію цих концертів. Тому що коли влада намагається здобути мир шляхом деморалізації, дискредитації армії, сьогодні ми, як українська громада, маємо виступити на допомогу нашим захисникам.
- Як на вашу творчість і волонтерську діяльність вплинув карантин?
- На волонтерську діяльність не вплинув ніяк. Я продовжую допомагати нашим захисникам. Невичерпним напрямком залишаються шини, ремонт машин, самі машини.
Щодо концертів, то тут набагато важче, тому що карантин. І якщо мої колеги-виконавці можуть організувати концерт десь на вулиці, автоконцерт, на це потрібно дуже багато зусиль і часу. А за депутатської діяльності, ти маєш той ресурс, який маєш.
Ситуація насправді складна і залежить від кожного з нас. Зокрема, соціальне дистанціювання, безпека, маски, антисептики.
Я маю надію, що ми це поборемо, і я ще не один раз приїду із концертами, зокрема, і в Чернівці.
- Колись ви казали, що ваша мрія — сісти у танк і пальнути у той бік, куди треба… Про що мрієте зараз?
- Ця мрія нікуди не ділася, тому що я ще на танку не їздила. Я вважаю, що ворога треба бити. Коли ми його не б`ємо, коли ми не показуємо сили, тоді ворог б`є сильніше.
Моя кандидатська була написана на тему «Концепції миру в міжнародних відносинах і можливості його досягнення». Тобто мир для мене є базовою цінністю. Але будучи тотальною ідеалісткою, яка вважала, що треба позбутися всієї зброї і тоді буде мир, пишучи цю дисертацію, досліджуючи усі бачення миру з давніх часів до сьогодні, я зрозуміла, що максима міжнародних відносин – хочеш миру – готуйся до війни – є однією з найфундаментальніших. Коли ти сильний, коли ти здатен себе захистити, коли в тебе є стовпи, на яких базується оборона держави, тоді на тебе ніхто просто так не нападе. І в контексті Московської федерації, як сусіда, який завжди нападає, сила України є базовою для забезпечення нашого миру. Сила нашого війська сьогодні є базовою для забезпечення миру. І якщо ми хочемо, щоби хтось там не стріляв, це не ми маємо перестати стріляти, ми маємо розбудовувати оборону.
Дуже важливо пам’ятати: ми захищаємо свою власну землю і своїх людей.
Дивіться нас на YouTube
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
