Олег Осипенко
- Стрільба з лука у Чернівцях є пріоритетним видом спорту. Розкажіть, як вдається утримати цю першість?
- Ми не пробуємо її втримати, ми просто працюємо, як вміємо. Є склад тренерський, який старається максимально потужно зробити свою роботу. Вкладають свій час, свої знання. Сказати, що ми спеціально втримуємо якусь першість чи конкуруємо з якимись іншими видами спорту – ні. Можливо, просто в державі не прикладають якихось особливих зусиль, щоб розвивались олімпійські види спорту і все тримається на особистостях: якщо є тренер – є вид спорту, якщо тренер з якихось причин піде на пенсію чи за станом здоров’я перестає тренувати, то і спорт іде. В нас немає в місті інфраструктури спортивної. Взагалі. На мій погляд, взагалі. Тому, і видів спорту, які були б розвинені і могли б конкурувати зі стрільбою, напевно, дуже мало.
Читайте наші новини в Instagram
- Скільки коштів з бюджету міста виділяють на стрільбу з лука і чи вистачає цих коштів?
- Ви знаєте, дуже багато потрібно коштів на все: і матеріальна частина, і підтримання бази, і, хотілося б, щоби біля нашої бази Воробкевича, щоб ще була літня поляна бази просто неба, якої нема в нас і не знаю, коли вона буде. Місто закриває багато дуже потреб. Перше – виїзд на змагання. Ми не маємо з цим проблем. Останнім часом були виділені субвенції і були потрачені на придбання матеріальної частини через спортивну школу - Міську комунальну бюджетну установу. Ця матеріальна частина якраз працює у дітей. Так, вже багато виділяється. Останнім часом, можна сказати, 2 роки, ми перейшли в місто і місто нас дуже підтримує. І, я так розумію, буде і далі нас підтримувати, бо ми стараємось давати результати, в нас є спортсмени. Тому, я думаю, що будемо знаходити спільну мову. Чи вистачає і чи є повне забезпечення? Ні. На жаль, ми, напевно, в такій державі живемо, що вона не може нас повністю забезпечити.
- Ви заговорили про літню базу. Знаю, що колись, в одному з інтерв’ю розповідали, як спортсмени перед виїздами на якісь серйозні змагання, чемпіонати, тренуються на городах, і у Великому Кучурові десь у полі. Знаю, що в Олімпії нещодавно почали тренуватися, проте це ще не лукодром. Як взагалі просувається створення лукодрому в Чернівцях?
- Люди навіть не знають і не уявляють, що олімпійська дистанція - 70 метрів - є просто неба. Це перше. І це є олімпійський вид і нам треба якраз спортивну базу, де є найкращі спортсмени - в залі на Воробкевича,19, в школі спортивній, в підвалі. Вихованці в нас – чемпіони світу, Європи. Січенікова Лідія, яка є учасницею вже двох Олімпіад, зараз готується до Олімпіади-2020 (хоча вона буде у 2021 році). І в нас дуже великі шанси. Але тренуватися нема де. Спочатку ми тренувалися на городі у Семенової Ірини. Вона поставила 2 щити. Потім ми знайшли (бо 2 щити – то замало, у нас багато дітей) можливості у Великому Кучурові. У місті можливості не було. І їздили за 10 км від клубу на машинах, возили дітей. Потім знайшли спільну мову з новим начальником управління, Макаренком Дмитром, який повернувся до нас одразу лицем і сказав одразу, що допоможе з цим питання. І ми вже 3-й рік тренуємось в Олімпії. Нам навіть дозволили поставити гараж там, щоб ми зберігали щити. Нам спеціально там зашили дошками, щоб якщо стріла якась пролетить далі, дитина не втримається і пустить повз щита, щоб люди не боялися. Хоча вона навіть до забора не долітає. Створили нам такі умови. Але це школа футболу. Січенікова Лідія звернулася 2 роки тому до міської ради з проханням створити умови для підготовки на Олімпійські ігри - 2020. Було 3 робочі групи. Особисто я зробив вже 3 проєкти – один великий, другий менший і ще менший з благоустрою з проханням спланувати територію між Олімпією і церквою на Воробкевича і створити там умови для тренування. У світі багато тренуються у паркових зонах, в центрі міста, де надають такі можливості. Статус парку не дозволяє робити якісь капітальні конструкції, але спланувати територію, щоб там була травичка – це можна. В місті немає таких рівних майданчиків, де можна було б організувати лукодром. Тим більше, якщо це зробити у Садгорі, ми не зможемо їздити туди. Нам треба тут.
- Попри це ми маємо чемпіонів Світу, Європи, учасників Олімпійських ігор. Але ми розуміємо, що тренування топових спортсменів якісно відрізняється від наших. Наскільки зараз наші лучники здатні складати їм конкуренцію, тренуючись у цих умовах?
- Там створені умови для того, щоб залучати багато дітей до виду спорту. Ми не можемо залучати багато дітей, бо в нас маленький зал і він не вміщує такої кількості, які б хотіли. Ми кажемо багатьом батькам, що не можемо зараз прийняти. Наприклад, якщо це восени, то так багато дітей бігає під ногами, що для старших місця нема і вони змушені зменшувати кількість часу тренування і йдуть на більш пізній час, а, деколи, не можуть в той час. В світі є великі зали. Наприклад, якщо ми були у Віттелі, то 7 тисяч мешканців в такому маленькому місті, але такий великий спортивний комплекс, що можуть собі дозволити займатись велика кількість дітей різними видами спорту. І не заважають один одному. В нас навіть при тому, що є стала зимова база, немає де тренуватися на 70 м зимою. Всі у світі кращі спортсмени тренуються у великих манежах. Навіть відмінені чемпіонати світу в приміщенні тому, що це не є пріоритетом, це не є олімпійська програма. Її відмінили. І створили більше умов для того, що тренуватися в залах. У нас залів нема. Ми не можемо створювати велику конкуренцію, на жаль, зі спортсменами високого рівня. Хоча, в нас є такі спортсмени, як Кожокар Ваня – він вже срібний призер Чемпіонату Європи серед юніорів. Ліда Січенікова – вона вже така легендарна чемпіонка Європи, світу, рекордсменка з підвалу. Але хотілося б більше якості, а для цього потрібні кращі бази.
- Зрозуміло, що епідемія коронавірусу внесла свої корективи у розклад тренувань спортсменів, власне, тренування на кілька місяців були зупинені. Як зараз відновлюються спортсмени?
- По перше, зараз немає змагань. Якщо після якоїсь підготовки немає змоги опробувати себе і позмагатись з іншими спортсменами, то втрачається майстерність. Просто тренуватися на тренування – це одне. До речі, дуже багато часу ми провели, як всі, онлайн-тренування. Вдома, по вайберу, вотсапу, в групах, відео викладали, як ми тренуємося. Але я скажу так: це як додаткове тренування і воно не йде на покращення форми спортсмена. Тільки зараз ми починаємо в деяких спортсменів виходити на якийсь рівень. Тільки зараз, коли ми виходимо на відкрите повітря, на Олімпію, дозволили нам там тренуватись зі спортсменами-збірниками, кандидатами, дозволили вже і деяким молодим. Тоді вже можна покращувати результати. Але немає змагань – немає результатів.
- Чи очікуєте, що восени почнуться якісь змагання?
- Я думаю, що від цього залежать від перших стартів і майбутнє, наскільки вони будуть добре виступати на змаганнях світового значення вже в наступному році. Бо форма закладається якраз у змаганнях.
- Ви тренуєте збірну України. Скажіть, з ким Вам цікавіше працювати: з юніорами чи професіоналами?
- Спочатку я працював у молодіжній команді, потім головний тренер Віктор Сидорук запропонував мені тренувати чоловічу збірну. Скажу так: там інші люди, інші спортсмени, ніж молоді. Їх змушувати працювати не треба. Якщо вони бачать, що ти кажеш якесь добре зерно інформації, способи, методи, то вони дуже прислуховуються і стараються викластись максимально. Я отримав команду як тренер чоловічої, яка була 23-тя на світовому рівні. На сьогоднішній день вона вже 9-та в рейтингу. Ми вже пробували на Кубках світу заходити в медалі. З 2013 року ми у 2019 вперше знову з'явилися на п’єдесталі. Програли туркам у перестрілці за перше місце. Пробували з американцями, з корейцями стріляти – теж програли, стали 4-ми. Але це теж нас підняло у світовому рівні. В Німі, у Франції, в нас спортсмен став особисто другим на Кубку світу. Ми почали не боятися спортсменів топових. І тут якраз карантин. В карантині я попросився в молодіжну збірну тому, що народилася маленька дитина і жінці було складно, бо я з'являвся вдома в місяць тільки н на 3 дні. В молодіжній команді я більше вдома знаходжуся, але зараз знову стоїть питання, щоб мене перетягнути в національну. Не знаю, чи мені зараз це потрібно. Хоча, дуже хочеться. Трошечки нам не вистачило, щоб завоювати ліцензію. Дуже хочеться завоювати ліцензію і брати участь як тренер чоловічої команди на Олімпійських іграх.
- З якого віру Ви радите віддавати дітей у стрільбу з лука?
- Краще з 12 років. Хоча, робимо виключення і беремо з 11, з 10 років, бо хочуть діти, хочуть батьки. І ми не можемо їм відмовити, коли декілька разів приходять і кажуть: «Ну візьміть!». У мене і друг і він приводив свою доньку. Спочатку в 6 років: «Візьми, ну подивися, яка вона сильна». Потім у 8. Я кажу: «Розвивай, плавай, бігай, координуй дитину і приводь в 12. І тоді я зроблю з неї нормального спортсмена». Він так і зробив. Привів в 12 років і вона стала чемпіонкою України в кадетах, і в юніорах, і навіть поза рейтингом після Лідії Січенікової. Серед дорослих спортсменів - вона найкраща у 2019 році, але, на жаль, поїхала у Сполучені Штати Америки.
- Дуже часто у спорті чим раніше прийшов, тим краще. Чому у стрільбі з луку важливо ось цих 12 років?
- Я думаю, що це є така якість, як концентрація уваги. У маленьких дітей її практично немає. Не можна сконцентрувати дитину на якомусь предметі, вона постійно відволікається. І вже десь з 11 років ця якість природно починає брати гору. Плюс фізичні якості. В нас працюють специфічні м’язи для натягування лука. І не всі діти у 8-9 років можуть натягнути лук. Тільки з 11 років вони починають справлятися з ним. Якщо спочатку на тяжкому луці неправильно його поставити, то дуже тяжко потім виправляти. Дитина втрачає інтерес, якщо немає результату. Вона йде займатися якимось іншим видом спорту.
Читайте також: У Чернівцях зведуть лукодром, якого немає навіть у національної збірної (ВІДЕО)
- Похваліть цей вид спорту. Скажіть, чому варто займатися саме стрільбою з лука?
- Треба спитати у дітей. Колись я займався боротьбою. А потім прийшов, пару разів стрільнув і мені сподобалось. По перше, завжди закладено в кожній дитині десь кудись попасти: камінчиком у калюжу, м’ячем в кільце і так далі. І от лук це дозволяє. Якраз є ціль, є мета і кожен постріл ти робиш максимально таким, щоб попасти в центр. Зрозуміло, що це не є статичний ви спорту, як усі думають. Це різнобічний розвиток: обов’язково турніки та бруси. Дуже багато ми займаємось на тренуванні і рухомими іграми. Розвиваємо фізично дітей, тому вони і краще виступають. Вид спорту змушує виробляти у собі цю якість. Дитина більш впевнено після цього виду спорту займається тим же навчанням. Вона вміє сконцентруватися на зошиті, на матеріалі навчальному. В нас спортсмени, які приходять до нас, навіть краще потім вчаться.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
