Новонародженому синові подружжя Новікових поставили невиліковний діагноз – дитячий церебральний параліч. На хлопчика чекали спецшкола, інвалідний візок, ізоляція від світу. Але батьки зробили все, щоби перемогти хворобу.
«Нічим не можемо допомогти», – постійно чули Людмила та Леонід Новікови від лікарів, до яких зверталися. Проте батьки не опускали рук. Сергія з дитинства вчили спілкуватися з людьми, любити книги. Щодня хлопчика водили до дитячого садка, де у нього з’явилося багато друзів, а вдома він постійно робив фізичні вправи, час від часу підліковувався у санаторіях.
Коли батькам запропонували віддати сина до спецшколи, вони категорично відмовилися.
– Ми точно знали, що він повинен рости серед здорових дітей і вчитися у нормальній школі, – каже Людмила Павлівна. – Були певні: саме так подолаємо комплекси, яких зазвичай чимало у дітей з особливими потребами. Нам дуже хотілося, щоби він почувався комфортно серед здорових, а не серед хворих людей!
Сергій дуже любив вчитися, йому було все цікаво. Щоправда, через хворобу не міг регулярно відвідувати школу, тому вчителі працювали з ним удома.
Отримавши срібну медаль за високі знання, Сергій вступив на економічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Пересуваючись на милицях, він відвідував лекції і практичні заняття. Про візок навіть не йшлося. Здобувати знання допомагали батьки.
– Мама була моїми ногами, а тато – головою, – жартома каже Сергій.
Людмила Павлівна з сином-студентом відвідувала заняття, допомагала писати лекції, почувалася своєю серед молоді. А Леонід Миколайович, кандидат фізичних наук, допомагав йому готуватися до заліків та іспитів. І результат клопіткої праці не забарився – Сергій Новіков закінчив університет з червоним дипломом.
Сергій почав готувати абітурієнтв до вступу до вузу на економічні спеціальності. Понад 20 його учнів уже стали студентами економічних вузів і підтримують дружні стосунки зі своїм наставником.
– Головне – повинна бути мета у житті, – переконаний молодий учитель. – Якщо наполегливо і старанно до неї іти, все обов’язково вийде. Здаватися не можна. У цьому переконався на прикладі своїх батьків. Усе, чого я досяг, – це їхня заслуга.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
