Чернівці стали останнім містом, де академік Вавілов був на волі

Чернівці для світу «запалили» багато «зірок» в літературі, музиці, науці. Видатні й легендарні сьогодні постаті зайняли свої гідні місця на світовому Олімпі визнання і шани.

Та багато «зірок» свого часу приїхали до Чернівців, щоб «запалити» цей край своєю творчістю, роботою, натхненням. Вони – світочі науки і культури, вони – творці світу, в якому ми живемо сьогодні.

Ніколай Вавілов

Біолог, ботанік, селекціонер

Чернівці стали роковим містом в житті видатного дослідника світової флори. Науковця, ім’я якого в світі мало легендарним, і науковий авторитет якого не похитнувся навіть після обвалу сфабрикованих наклепів. Його затримали під час експедиції Карпатським регіоном. І звідси запроторили до в’язниці. Чернівці стали останнім містом, де Вавілов ще був вільною людиною.

Науковець став яскравим прикладом того, як радянська машина смерті, не зважаючи на жоден здоровий глузд і відкидаючи перевагу розуму над тупою прикладною силою, розправлялася з інтелігенцією, елітою суспільства.

Академік Вавілов своїми дослідженнями культурних рослин підніс радянську науку на найвищі щаблі світової науки. Проте беззаперечний авторитет у підданого Радянського Союзу серед західних колегами не сподобалося колегам радянським, та й пролетарській владі. І його засудили. Закатували. Знищили.

Ніколай Вавілов створив вчення про світові центри походження культурних рослин, обґрунтував вчення про імунітет рослин. Він промандрував з експедиціями Азією, Європою, Північною й Південною Америкою, Африкою, і зібрав найбільшу колекцію культурних рослин в світі (250 тисяч видів). Дослідник першим з європейців потрапив до Нурістану, доти будь-якому чужинцю не вдавалося переступити закриті землі Афганістану. Науковець вніс суттєвий вклад у розробку вчення про види рослин.

Вавілов підтримував ідею генетичного культивування культурних рослин, що пішло в розріз з традиційним вирощуванням в Союзі. І стало одним з ключових моментів таврування вченого як антирадянської персони, зрадника високих ідеалів комунізму, та й взагалі як «шкідника» в розбудові пролетарської держави.

Народився Ніколай Вавілов у сім’ї заможного московського купця 13 листопада 1887 року. Змалку цікавився природничими науками, збирав гербарії, з молодшим братом, Сергієм, навіть організував вдома лабораторію, в якій проводили різноманітні хімічні досліди. Батько, який хотів передати підприємницьку справу своєму старшому сину, всіляко намагався прищепити зацікавлення комерцією в Ніколая. Однак не зміг. Ні навчання під керівництвом професора економіки, ні навчання в комерційному училищі не перебороли бажання вивчати природу.

Читайте ще: Відомий філософ Антон Марті пропрацював у Чернівецькому університеті 5 років

У 1906 році Вавілов поступив до Московського сільськогосподарського інституту на агрономічний факультет. В студентські роки приєднався до експедицій на Північному Кавказі та Закавказзі. А в 1910 році приїхав на Полтавщину, щоб пройти агрономічну практику. Саме тут з’явився дослідницький імпульс, який задав тон роботи Вавілову до кінця життя.

Після закінчення інституту в 1911 році Ніколай Вавілов розпочав активне дослідження рослинного світу. Він проходив стажування в інститутах і лабораторіях Франції, Німеччини. Вивчав імунну систему рослин. Коли російська армія перебувала в Персії, допоміг виявити причину й побороти хворобу, яка скосила ряди військових. Вона крилася в неякісному місцевому борошні, з якого пекли хліб солдатам. Коли ж борошно замінили на рідне, недуга зникла. За фактичний порятунок війська вченому дозволили помандрувати Іраном і провести дослідження тамтешніх видів злакових культур. Іраном одним Вавілов не обмежився і пройшов аж до Паміру.

Загалом Ніколай Вавілов не бував з експедиціям тільки в Австралії та Антрактиді. Науковець заглиблювався в нетрі досі не пройдених земель, щоб розкрити таємниці рослинного світу. Так, у Африці на його групу напали розбійники, але всілякими правдами й неправдами Вавілову вдалося не лише вберегти життя собі й своїм колегам, але й вберегти коней, з якими вони подорожували. А ще на Чорному континенті йому довелося одного разу захищатися від дикого лева, який всю ніч чатував на мандрівників, проте не підходив близько через багаття, яке Вавілов підтримував.

Після успішної подорожі Афганістаном, де він разом з етнографом Дмітрієм Букінічем першими з європейців пройшли високогірний регіон Нурістан, науковцю було присвоєно золоту медаль імені Пржевальського. Як зазначалося – «За географічний подвиг».

У своїх наукових дослідженнях, які найперше базувалися на експедиційних розвідках, дослідник створив учення про імунітет рослин. І вперше сформував закон гомологічних рядів. У науковому співтоваристві його ім’я почало набувати потужного авторитету. Вавілова запрошували і він часто брав участь в міжнародних наукових конференціях, симпозіумах, виступав з лекціями в різних куточках світу.

Вам буде цікаво: Видатний математик Леопольд Ґеґенбауер саме у Чернівцях знайшов своє кохання

То були 20-ті роки ХХ століття. Вдома Ніколая Вавілова також чекав карʼєрний ріст. Він пройшов шлях від керівника відділу прикладної ботаніки й селекції в Сільгосп комітеті до керівника Всесоюзного інституту рослинництва. Став академіком, до слова, рекомендував його на це високе звання видатний науковець Володимир Вернадський. Вибирався навіть до Центрального виконавчого комітету СРСР. Хоча до лав Комуністичної партії так ніколи й не вступив. За наукові досягнення навіть отримав Премію імені В. Лєніна.

Почав обриватися науковий і кар’єрний лет науковця у 30-их роках. Тоді Країні рад потрібно було будь-що «нагодувати» свій народ. І «годували» людей найперше обіцянками. Хоча від науковців-аграріїв вимагали дій, негайних дій. «Зверху» видали постанову збільшити урожайність зернових мінімум вдвічі, а ще краще вп’ятеро. Вавілов спільно з колегами-науковцями наголошував, що для природнього збільшення урожаю вдвічі потрібно щонайменше 10, або й 15 років. Цього пролетарським керівникам було задовго чекати.

Тоді ж з’явився замінник інтелігентним науковцям – аграрій-самоук, вихідець з сільської родини, прогресивний молодик Трофім Лисенко. Вавілов першим помітив здібного хлопчину і спробував витягнути його до світла науки. На жаль, витягнувшись, хлопчина собою затулив і саму науку, і світоча, який дав йому перепустку в життя. Образ Лисенка найкраще підходив радянській владі. А його ідея яровізації, коли озимі культури перетворюють в ярові шляхом впливу низьких температур на їхні зерна, була підхоплена як передова на всесоюзному рівні. Вавілов, до слова, згодом заперечував ефективність яровізації. Але вже його слів ніхто на «верхах» не чув.

Після 1934 року розпочалося гоніння науковця. Його більше не випускали на міжнародні конференції закордон, його більше не обирали до керівних посад, натомість всіляко піддавали сумніву його наукові досягнення. І писали наклепи, які доходили до Сталіна.

До Чернівців Ніколай Вавілов приїхав влітку 1940 року. Він запланував пройти з експедицією Західною Україною, зокрема Карпатським регіоном. Коли сюди приїхав, то описав у листі до сина Юрія наші землі, як дуже гарні. Науковець хотів осягнути філософію Карпат.

Не вдалося. 6 серпня за Чернівцями авто Вавілова наздогнало чорна автівка. Люди, які сиділи в ній, сказали, що його терміново викликають до Москви. І забрали науковця до свого автомобіля.

З того дня життя академіка Вавілова фактично зупинилося. Його забрали до вʼязниці в Москву. І допитували наступні 11 місяців. Безсонні ночі, побиття, катування, приниження – слідчі всіляко вибивали зізнання у науковця. Він не зізнавався, бо не було в чому. Заперечував усі звинувачення. І в шпигунстві, і в антирадянській діяльності, і в керівництві вигаданої антирадянської «Трудової селянської партії» тощо. Та слова академіка не мали жодного значення, натомість наклепи від його недругів переважили шальки правосуддя.

І суд 9 липня 1941 року виніс вирок – «розстріл». Академіка, професора, засновника вчення про імунітет рослин Ніколая Вавілова відправили до камери зі смертниками. Світове наукове товариство перейнялося долею свого колеги. Щоб врятувати науковця, 23 квітня 1942 року його обрали іноземним членом одного з найповажніших та найавторитетніших у світі Лондонського королівського товариства. Мабуть, таки вплинуло на «найгуманніший суд» в Союзі і смертну кару досліднику замінили 20 роками увʼязнення. Але це вже не мало значення, його здоровʼя було знищене.

Серце академіка Вавілова зупинилося 26 січня 1943 року в Саратовській в’язниці. Його наукове імʼя в Союзі було стерте.

Але через 12 років, по смерті Сталіна, науковця реабілітували. І ті, хто фактично забрав його життя, щоб вислужитися перед «вищим керівництвом», почали згадувати Вавілова як видатного науковця, який зробив вагомий внесок в розвиток науки. Згадували, бо потрібно було знову вислужуватися перед вже новими «вождями».

Вони, Генії цього світу, колись приїхали до Чернівців, щоб працювати. І своєю працею вони підняли рівень освіти, науки й культури в місті до європейського й світового рівня. Вони заслуговують на знання й пошану.

Ілюстрації - afg-hist.ucoz.ru; epitafii.ru; vokrugknig.blogspot.com; poradumo.com.ua; oldsaratov.ru; bessmertnybarak.ru; colta.ru; Максима Козменка, ІА АСС