Що відбувається у «червоній» зоні, чому люди не вакцинуються та як триває боротьба за життя, розповіла «Впливовому АССпекту» Ольга Завадська, завідувачка терапевтичного відділення КНП «Міська лікарня №4».
- У міській лікарні №4 не було інфекційного відділення. Я працювала лікарем у терапевтичному відділенні. Але в квітні 2020 року нас терміново перепрофілювали на інфекційне: ми почали приймати хворих на COVID-19. Я виконувала обов’язки завідувачки, а згодом – очолила відділення.
Тоді лікарня не була пристосована до лікування інфекційних хворих. Ми не мали боксованих, ізольованих приміщень, окремих входів і виходів. Ми на ходу все переобладнували, перерозподіляли зони розміщення пацієнтів. Хворих ставало все більше і більше, - розповідає лікарка. - Чи було страшно? Так, було. Але мені за це не соромно. Бо ми не знали, із чим маємо справу. Не знали, чи повернувшись додому після зміни в «червоній» зоні, не інфікуємо своїх рідних, батьків, дітей. Ми боялися інфікуватись, а може навіть і померти - і це нормальний людський страх. Та попри цей страх, усі медики мого відділення йшли і працювали. І ось у цьому – справжня мужність! У дуже важкий, кризовий період всі згуртувалися і працювали на максимумі.
- Чи хворіли медики відділення?
- Більшість наших працівників перехворіли у легкій формі. Узагалі, якщо коректно користуватися засобами захисту, то вони захищають. А якщо і підхопиш вірус, то інфікуюча доза, як правило, невелика, і захворювання перебігає не у критично важкій формі. Але бувають ситуації, коли просто немає часу на вдягання захисного костюма.
Розкажу дуже поширену ситуацію. Сидиш у «зеленій» зоні – без засобів захисту, працюєш з документацією, заповнюєш історії. Коли раптом чуєш гучний звук – у коридорі хтось впав. У такий момент вдягатися в повну амуніцію просто немає часу. Ти як пожежник на пожежу: вдягаєш респіратор, щиток, накидаєш ізоляційний халат - і біжиш.
Чому таке трапляється доволі часто? Бо пацієнти, від’єднавшись від кисню, вирішують самостійно пройтися коридором. І хоча ти їм пояснюєш, що цього не можна робити, вони все одно роблять над собою експерименти. Такий похід для них – як для альпіністів безкисневе сходження на високогір’я.
Ти підбігаєш, на плечах несеш хворого в палату, швидко підключаєш до кисню – і на очах у пацієнта стає рожевою шкіра, він повертається до тями. Звісно, у таких екстрених ситуаціях ризик заразитися коронавірусом вищий, ніж у рутинній роботі, коли ти прийшов, одягнув костюм, оглянув пацієнтів і вийшов. Але у коронавірусних чергуваннях екстрених випадків насправді більше, ніж планових.
Отримуйте новини в Telegram
- Чи були готові до цієї хвилі COVID-19 і чергового перепрофілювання відділення?
- Під час цієї хвилі коронавірусу ми вже знали, із чим матимемо справу. Буквально за 2 дні від початку перепрофілювання відділення було вщент заповнене хворими. Більшість пацієнтів – важкі і, на жаль, не вакциновані.
- Ольго, ви питали своїх хворих, чому вони не вакцинуються?
- Так, питала. І зрозуміла, що насправді ситуація із вакцинацією у нас набагато серйозніша, ніж здається. Серед пацієнтів мого відділення я не зустрічала жодного затятого антивакцинатора. Але досить багато тих, кому лікар порадив не вакцинуватися. Уявляєте, лікар! Людина, яка має вищу медичну освіту, досвід і мала би дбати про здоров’я своїх пацієнтів!
Федір Лапій, лікар-інфекціоніст і голова Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики, дуже правильно назвав це явище «академічним антивакцинаторством». От, власне, це те, від чого зараз потерпає наше суспільство.
Моя особиста думка: такі фахівці повинні нести відповідальність. Бо я вважаю, що на їхніх руках – оці щоденні смерті від ускладнень ковіду, які ми маємо щодня.
- Коли ви вакцинувалися від COVID-19?
- Як тільки з’явилася вакцина від коронавірусу в Україні і нею почали вакцинувати медиків, у мене жодних сумнівів не було. Я вакцинувалася.
До речі, я вже кілька років поспіль вакциную себе і всю сім’ю від грипу. Бо маю особистий досвід дієвості вакцини.
Взимку, в сезон грипу та ГРВІ, я вийшла на роботу у терапевтичне відділення і буквально через 2 тижні захворіла на грип. Мала тривалу високу температуру і пневмонію. Що іще гірше: заразила двох своїх дітей і нас трьох госпіталізували з приводу постгрипозної пневмонії.
Наступного сезону восени я вакцинувалася від грипу – і не захворіла. Але от діти в садочку підхопили ГРВІ.
Ще через рік ми вакцинувалися всією сім’єю. Відтоді робимо це щороку і не хворіємо сезонним грипом! Вакцина реально захищає! Так само захищає і вакцина від COVID-19. Вакциновані і хворіють легше, і менше заражають інших. Приклад – Моршин, де вакциновано 70% населення. Наразі там немає у лікарні жодного пацієнта з ковідом! А в нас – черги з «швидких».
- Але ви все-таки захворіли на ковід…
- Так. І коли я захворіла, мені багато хто казав: «От бачиш, не працює твоя вакцина!». А ще чула таке: «Ти молода, мала би легко перехворіти, нащо було вакцинуватися?..». Насправді все зовсім не так.
У нашому відділенні лікувалися невакциновані пацієнти приблизно мого віку: 31- 34- 39 років. Вони не мали зайвої ваги чи якихось супутніх хвороб, але при цьому тривалий час не могли збити високу температуру (39-40 градусів) і потребували кисневої дотації.
Штам «Дельта» вкладає на лікарняне ліжко молодих людей, і хворіють вони теж важко, іноді – критично.
Щодо мене. Мені 33 роки і я маю хронічні хвороби – бронхіальну астму та алергії. Тож ускладнення коронавірусу для мого організму могли бути критичними. Але завдяки вакцинації я жодного дня не мала температури, вищої за 37,5, не потребувала кисню, а моїм основним лікуванням був чай і іноді – жарознижувальні пігулки. Фактично, я перенесла ковід як звичайне ГРВІ.
Якби наші пацієнти були вакциновані, вони би не в лікарні, а вдома у легкій формі перенесли хворобу. Наші лікарні не були би зараз перевантажені надважкими пацієнтами. І ми не втрачали би стільки життів!
Авторка: Ольга КАМСЬКА-ОПОЛОНИК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
.r575x340.jpg)
